Щоб оформити дитину в психіатричний стаціонар, потрібні направлення лікаря й письмова згода батьків

Дитяче відділення київської клінічної психоневрологічної лікарні імені Павлова, відомої в народі як Павлівка, на перший погляд мало чим відрізняється від дитячого садка. Стіни холу розмальовані кольоровими картинками з улюбленими казковими персонажами, під стелею літають рожеві слоники, м’які дивани й дитячі меблі, за скляними дверима — палати з акуратно застеленими ліжками. От тільки не чути веселого сміху й гамору в лікарняному коридорі. Втім, під час нашого візиту й бігати тут не було кому. Хоча в Павлівці два дитячі відділення на тридцять ліжок кожне, і ще одне — амбулаторне, ми застали в одному з них лише вісім хлопчиків. Завідувачка відділення молодшого дитинства лікарні Ольга Гуленко запевнила, що зазвичай палати не пустують. Просто нині тут карантин через вітрянку, тому мало пацієнтів.

Вихователі займалися з тими, хто залишився, музичною терапією: співали «Если б я был султан, я б имел трех жен», дули в іграшковий кларнет, або просто пританцьовували за партою.

— До нас потрапляють діти з наслідками клінічного ураження головного мозку, з інтелектуальною недостатністю, недорозвиненням мови, рисами аутизму, легкою розумовою відсталістю, — пояснює завідувачка. — У дітей страждає увага, пам’ять, темп мислення. Але, все-таки, вони здатні мислити правильно, і потребують своєчасної допомоги. Головне — не втратити час.

За словами співбесідниці, у відділенні з дітьми займаються педагоги, психолог і вихователі. Пацієнти ліплять із пластиліну, малюють, слухають музику, співають, і розглядають рожевих слоників, намальованих на стіні. Діти перебувають на стаціонарному лікуванні майже місяць. Потрапляють переважно за направленням дільничного психіатра й за письмової згоди батьків. А от вихованців інтернатів госпіталізують до психоневрологічної лікарні за рекомендацією лікарів, з дозволу директора інтернату й органів опіки.

— Торік у мене майже не було дітей цієї категорії, — каже Ольга Гуленко (на знімку). — Правоохоронні органи й прокуратура провели перевірку, і хоча серйозних порушень не виявили, але дали вказівки — не зловживати психіатричним стаціонаром.

Сьогодні ставлення до психіатрії в суспільстві змінилося. З вікон психіатричних клінік зникли ґрати, та й гамівні сорочки вийшли з моди. У цивілізованому світі психіатричних хворих не ізолюють від суспільства, а навпаки, адаптують до здорового середовища. Тим паче дітей. У них немає таких серйозних патологій, як у дорослих. А напади хвороби знімаються, як правило, за три-п’ять днів. Керівництво київської Павловки вважає, що ми не можемо сліпо копіювати «як в Америці», що скорочувати кількість дитячих ліжок на даному етапі недоцільно.

«Голос України» вислухав і альтернативну думку з цього приводу. Лікар-дефектолог Наталія Висневська, яка тривалий час пропрацювала логопедом-консультантом дитячого управління Мінохоронздоров’я України, вважає, що психіатричні дитячі стаціонари зжили себе. На їхньому місці доцільно створити денні кризові центри, які допомагали б не тільки дитині впоратися з недугою, а й родині, в якій вона виховується. Це, на думку фахівця, було б ефективніше за стаціонарне лікування, а для держави ще й дешевше.

— Один штатний логопед і один психолог стаціонару не можуть якісно щодня займатися реабілітацією всіх пацієнтів відділення, — переконана Наталія Володимирівна. — Це можна й треба робити поза лікарнею, а лікувати таких дітей амбулаторно. Ми ж ізолюємо дітей від батьків, забираємо з родини, замість того, щоб навчати їх жити з цією проблемою, адаптувати дітлахів до нормального соціального середовища.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.