На післявиборних акціях усе спокійно. Ситуація майже київська, зразка весни-літа 2007 року. Хочеш на барикади? — твоя особиста справа: мітингуй за «другий тур», на якому, за прогнозом опонентів президента, йому перемога зовсім не світить, за відставку голови ЦВК, гендиректора громадського телебачення і звільнення політв’язнів. Чому люди не змирилися з оголошеними результатами виборів, визнаних чесними і демократичними багатьма міжнародними інституціями, я намагалася з’ясувати в мітингувальників. Між іншим, як з’ясувалося, активних учасників «революції троянд». Один із них, батоно Зуріко, свого часу підтримував Саакашвілі, але розчарувався у виборі, бо не відчув зустрічної підтримки. «Пенсія зараз, після підвищення, у мене 65 ларі, а кілограм м’яса коштує 10 ларі. Ось і порахуйте, який я багатий. Добре, що маю четверо дітей, а хто самотній — найкоротша дорога на паперть. Ще ніколи в Грузії не було стільки старих жебраків».

Піаністка Мері закінчила консерваторію, потім аспірантуру. За освіченість одержує аж... 37 ларі, це приблизно 120 гривень. Прожити на них неможливо навіть за рекордної економії: плату за громадський транспорт недавно знову підвищили, і дорога на роботу—з роботи, по суті, з’їдає всю платню. «Я з батьками живу, — каже Мері, — у них хоч і жалюгідна зарплата, але разом легше «викроїти» зайву миску супу.

Попри твердження, що опозицію здебільшого підтримують пенсіонери, серед мітингувальників багато молоді, студентів. «Стипендії немає, відмінили, — пояснюють вони свою активність, — а як нам учитися, жити, вірити в майбутнє!»

Претензії вочевидь справедливі. Але... Запитую, що робитимуть, коли й нинішні кумири їх підведуть. «А вони обіцяють, що виконають усе, що кажуть», — чую у відповідь. Оригінальне пояснення, наче є такі політичні самогубці, котрі наперед зрікаються солодких, як шербет, передвиборних обіцянок!

Але найбільше мене спантеличила не ця наївність людей, які, за їхнім же зізнанням, уже поплатилися за надмірну довіру переможцеві «революції троянд», а найголовніше завдання лідера об’єднаної опозиції — скасувати в Грузії інститут президентства. Ось як би мала розвиватися ситуація, якби Саакашвілі прислухався до «поради» своїх опонентів «піти геть і не морочити народу голови»: «Леван Гачечіладзе очолює державу лише три місяці. Він призначає чесні парламентські вибори, і після їх проведення країна набуває статусу парламентської...» Причому ніхто не замислюється, чим обернеться цей статус для Грузії, заради процвітання і могутності якої «вони ладні до кінця стояти на площі». Принаймні жоден із співрозмовників не зміг хоча б «на пальцях» пояснити корисність такого кроку. Сподіватися, що система «колективної безвідповідальності» зміцнить Грузію, як Україну, до речі, — з огляду на відомі обставини — те само, що чекати від духу давно спочилого Микити Сергійовича обіцяного в найближчій перспективі комунізму. Той, хто підкинув таку ідею, вочевидь не належить до патріотів Сакартвело. Одна з найпринциповіших послідовників першого президента Грузії, людина з аналітичним складом мислення, шанована навіть поза колом однодумців, фахівець із західноєвропейської літератури Маріка Абаішвілі, — попри повне несприйняття нинішнього глави держави — погоджується в нашій розмові, що «парламентська республіка категорично не підходить Грузії. Вона, наче сірник під бочкою з бензином. Переконана, що ту сірникову коробку до нас завезли контрабандою і вручили людям, частина з яких свідомо, а інша — несвідомо граються з вогнем. Поганий президент — ще не привід для скасування інституту президентства. Коли б опозиція через таку «своєрідну любов» до Грузії не нашкодила їй більше, ніж Саакашвілі...»

Вплив «контрабанди» відчувається і в інших аргументах активістів протесту. Наприклад, той самий Лелі Джапаридзе, характеризуючи США найнепоштивішим чином за її втручання у внутрішні справи Грузії, як позитивний приклад можливого добросусідства наводить... Росію. На тій підставі, що він свого часу об’їздив її від краю до краю і побачив, що «прості люди там дуже добрі, вони не хочуть зла грузинам». Щоправда, у відповідь на запитання, де були «добрі люди», коли на його земляків влаштовували облави від Карелії до Камчатки, коли Кремль перекритими «трубами» заради «виховання» морозив його батьківщину, збурював осетин проти Тбілісі, батоно Лелі тільки розвів руками...

Влада і опозиція з одного казана

Відсторонилися від політичного протиборства, як уже згадувалося, звіадисти, що зберегли політичну «цноту». По-перше, вони глибоко переконані, що після перевороту, коли Шеварднадзе змінив на посаді глави держави Гамсахурдіа, у народу взагалі відібрали право вибору. По-друге, «ті самі, хто зняв Шеварднадзе, поставив Саакашвілі», а в таких «ігрищах» вони участі не беруть з принципу. Маріка Абаішвілі доводить, що «республіканці, які стоять за Гачечіладзе, ще більші прозахідники і глобалісти, ніж нинішній уряд. Немає істотної різниці між Саакашвілі і опозиційними лідерами, між Росією і Америкою. І нинішній президент не гірший від попереднього, він просто йде його шляхом...»

Мені здається, що я живу в окупованій країні, — погоджується з цими словами журналіст Георгій Гігаурі, точніше, колишній журналіст. Нині він змушений працювати не за фахом, бо і колишня влада, і чинна сьогодні не можуть подарувати йому палкої підтримки Звіада Гамсахурдіа. — Все тут спрямовано проти справжніх патріотів Грузії: і дії Саакашвілі, і протести опозиції проти цих дій. Добре спланований сценарій, у якому ми відмовляємося від ролей. Влада і її опоненти «харчуються» з одного казана — так званих міжнародних благодійних фондів, «філантропія» яких зводиться до однієї мети: стерти автентичність грузинського народу заради безликої маски учасника глобалістичної цивілізації. І взагалі, про які вибори йдеться, про які протести? Після Звіада жодне з волевиявлень просто не було легітимним...

Мої переконані співрозмовники багато в чому мають рацію, але, як на мене, їхня позиція також не порятує Грузію від «окупації». Звіада Гамсахурдіа, хоч як це прикро визнавати, немає, а другого такого лідера, за їхнім же визначенням, і не буде. Що ж залишається робити? Жити спогадами і «відрубно» обурюватися «беззаконням, несправедливістю й нелегітимністю влади», перечікувати ситуацію по закордонах або чекати на Боже диво — нового месію? У кожного свій варіант вибору.

Багато хто з тбілісців обрав пасивність. Її можна звести до почутого монологу, і він, як самі розумієте, не рідкісна дивина навіть у гарячій від політичних емоцій столиці: «Скільки можна колотитися? Яка різниця, хто дорветься до влади? — обурюється жінка—продавець сувенірів. — Платять мало, у квартирах холодно, пенсіонерів вигнали на вулиці. І жодні революції не зарадять, після них іще гірше. Обридли мітинги, обридла політика. Хочемо спокою...» Є, звичайно, підстави і для такої позиції. Хоча, як відомо, коли народові обридає політика, настає не спокій — застій.

* * *

І все-таки я відшукала рису, яка об’єднує всі ці групи людей. «Ми любимо Україну!» — щиро запевняли мене і в секретаріаті президента, і на мітингах, і в крамницях. Слова «журналістка з Києва» були найкращою перепусткою і до владних кабінетів, і до партофісів опозиції, і до помешкань простих людей. Уже з перших кроків по грузинській землі відчула, що потрапила в дуже дружню до нас країну. Синьо-жовтий прапор в аеропорту, рекламні буклети грузинською, англійською й українською мовами, наше автентичне «вітаємо» з уст прикордонників. Українська горілка, цукерки, «Океан Ельзи» і «ВВ» на полицях крамниць, «Богдани» на тбіліських вулицях. І привітна усмішка бабусі на базарі: вона «так любить наш нац», що мої протягнуті ларі за чурчхели — «образа її мінгрельській душі».

...Попри всі кавказькі ознаки вони дуже схожі на нас. Переконані, розчаровані і роз’єднані діти однієї землі. Мені прикро удвічі. І за спільну «генетику» —небратолюбіє. І за неспокійний час Сакартвело: країни, яку люблю не з меншою щирістю, ніж вона Україну.

Фото Олени МОХНАЧ.

P. S. За останніми повідомленнями з Грузії, акції протесту проти Саакашвілі набирають обертів. Пропозиції спікера Ніно Бурджанадзе про пошук консенсусу шляхом діалогу відкинуто. Під парламентом опозиція облаштувала намети, де голодують особливо завзяті противники нинішньої влади. Кількох із них уже госпіталізовано через проблеми із здоров'ям. Крім поганого самопочуття учасники акції нарікають на шкідливий вплив... води. Поліцейські водомети в цьому разі не винні. "На психіку голодувальників гнітюче діють фонтани, котрі працюють день і ніч", -- кажуть опозиціонери. Що ж, і фонтани за бажання можна сприймати за акт "насилля" влади...

Приводом для повторного спалаху вимог про проведення нових президентських виборів став остаточний висновок спостережної місії ОБСЄ за процесом волевиявлення 5 січня. У ньому наголошено, що вибори відбулися з порушеннями демократичних норм, і лідери опозиції сприйняли це за добрий знак для себе. Як заявив один із них, Коба Давіташвілі, "після цього висновку Михаїл Саакашвілі є нелегітимним президентом не тільки для народу Грузії, а й для всього міжнародного співтовариства". З таким твердженням можна погодитися, якщо вважати уособленням "співтовариства"... всюдисущого Бориса Березовського. Минулого тижня опальний олігарх пообіцяв "робити те, що й Бадрі... Грузія мені не байдужа". Знову ж таки, коли зважити, що "робив" недавно померлий найбагатший грузин Бадрі Патаркацишвілі, можна не сумніватися: відтепер "демократ усіх часів і народів" Березовський фінансуватиме акції опонентів Саакашвілі. Дуже шкода, що Грузія йому не байдужа. Насамперед, для неї самої...