Інститут Філатова — установа унікальна. Тут панує дух високої науки і гуманності. Тому в Одесу їдуть пацієнти з усіх-усюд. Серед структур Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова АМН України відділення офтальмоендокринології і мікрохірургії глаукоми на чолі із кандидатом медичних наук Георгієм Клюєвим є одним із визначальних.

— Георгію Олеговичу, прошу насамперед зробити невеликий історичний екскурс. Що являє собою «містечко» на Французькому бульварі?

— Інститут було засновано у 50-х роках академіком Філатовим —непересічним хірургом й організатором. Він зумів створити новий науковий напрям у післявоєнний час і переконав керівництво Радянського Союзу в доцільності відкриття інституту. Сюди прибувають найбільш важкі хворі з усієї України, з близького і далекого зарубіжжя. Це, як правило, ті пацієнти, яким ніхто деінде не зміг допомогти. Я народився і вчився в Одесі. За розподілом потрапив до Інституту Філатова, відділення травм і опіків ока. Вивчав там різнобічну патологію. Потім став завідувати операційним блоком, захистив кандидатську дисертацію.

— Офтальмолог-хірург повинен володіти особливими якостями?

— Так, він повинен мати добрий зір, точність руху й бути досить витривалим. Багато операцій потребують максимальної концентрації уваги, адже у хірурга задіяні і руки, і ноги, котрі знаходяться на педалі мікроскопа. Іноді під ногами кілька педалей — від різних приладів. Є й такі, котрими керує голос хірурга.

— Чи можемо назвати Одесу центром вітчизняної офтальмології?

— Раніше ми працювали в масштабах Союзу. Та навіть коли Союз розвалився, пацієнти з різних регіонів приїжджають сюди. Щоб потрапити до нас, направлення не потрібне. Для жителів України лікування безоплатне, хоча пацієнт купує ліки й розхідні матеріали, бо особливого фінансування не маємо. А зарубіжні пацієнти платять. Спочатку вони надсилають документи й цікавляться, чи є надія, що ми допоможемо.

— Як виглядає Інститут у контексті світових досягнень офтальмології?

— Ми їздимо на всі світові та європейські конгреси і завжди у курсі останніх досягнень офтальмології, ділимося й своїми здобутками. Минулого року в мене були публікації на всесвітньому і європейському конгресах. Якщо порівнювати із світовою практикою, схожий інститут із такою великою кількістю ліжок є лише в Сполучених Штатах. У нас — 400—500 ліжок. Персоналу — майже 800 чоловік. Зважаючи на таку велику кількість важкохворих, які проходять через наші підрозділи, маємо безцінний досвід лікування патологій, котрі у невеликих європейських клініках — поодинокі. До прикладу, там — один випадок на рік, у нас — 50 щомісяця. Відповідно ми маємо достатньо велику наукову і клінічну базу для того, щоб розробляти й апробовувати нові методи, ділитися із зарубіжними колегами. Що ми й робимо.

— За приблизними підрахунками, на глаукому (патологія, що вражає зоровий нерв. — Авт.) у світі хворіють близько 70 мільйонів людей. Як відомо, на сьогодні фахівці лише призупиняють процес розвитку хвороби, бо ще не винайдено способу її лікування. Якими науковими розробками, досвідом може похвалитися Інститут загалом й керована вами структура?

— Помітний крок до нових технологій зроблено відтоді, як Інститут очолила доктор медичних наук, професор Наталія Пасєчнікова. Перш ніж потрапити в наше відділення, фахівці проходять великий відбір. Щодо глаукоми ми достатньо широко застосовуємо клапани, імплантати, інші методи, які призупиняють рецидиви хвороби. Ми маємо також наші власні розробки. Моя докторська дисертація присвячена хворим із важкою глаукомою, для котрих ми із фірмою «Технологія здоров’я» розробили лазерний прилад і його уже впроваджено — вперше в Україні. Його виготовляє черкаська фірма «Фотоніка». Фахівці — лазерники і виробничники — склали прилад, а ми вже апробуємо його, вдосконалюємо методики. Бо сам прилад — це лише 10 відсотків успіху. А 90 відсотків — то напрацьовані методики і вміння ними користуватися. Починаємо лікування із крапель. Якщо вони допомагають, при належному контролі їх можна вживати. Треба вловити момент, коли краплі діють, бо інакше око може осліпнути. Тобто допомогти можна тому, хто регулярно перебуває під наглядом лікаря. Якщо краплі не допомагають, постає питання про лазерне, а потім — хірургічне лікування. Хірургічне передбачає створення штучного каналу відтоку рідини з ока. Але організм людини так влаштований, що він хоче «закрити» будь-який розріз, отвір і канал рано чи пізно заростає. Тобто операція має термін дії, потім треба робити її повторно. Коли робимо повторно, у цей канал закладаємо спеціальний імплантат. Це — перфорована тканина, яка дає можливість витікати рідині з ока. Але й це — не панацея. Для найважчих хворих розроблені клапани. Це спеціальний прилад із трубочкою, у яку потрапляє рідина, накопичується і витікає. Іноді різні операції доповнюють одна одну. Кожний хворий потребує індивідуального підходу. У нас 90 пацієнтів — лише із одним зрячим оком, як правило, значно пошкодженим. Наша мета — його зберегти.

У кожної людини зоровий нерв ока постачається кров’ю. Якщо кровопостачання недостатнє, розвивається атрофія. У таких випадках наше завдання — поліпшити кровопостачання всьому організму. Застосовуємо лазерну терапію, плазмоферез. Маємо непогані результати: буває зворотний розвиток процесу — розширюється поле зору. Усе це — наші нові розробки, які мало де застосовуються. Ми їх вдосконалюємо і поширюватимемо далі.

— Як впливає на стан очей діабет?

— Це — вкрай важка патологія. Такими пацієнтами мало займаються і ендокринологи, і окулісти. Ми прагнемо досягти альянсу між одними й другими. Бо без компенсації цукрового діабету марна справа займатися лікуванням ока. А пацієнтам із компенсованим діабетом слід вчасно звернути увагу на зміни в очах — поки вони не зайшли далеко. Тому ми тісно співпрацюємо із ендокринологічними диспансерами, звертаємо велику увагу на компенсацію цукру і артеріального тиску. Бо це — два основні чинники прискореного розвитку захворювання.

— Підсумовуючи, не можу з сумом не констатувати: спосіб життя сучасної людини, схоже, не надто сприяє здоров’ю...

— А що таке хвороба? Це — спроба організму привести його до тями. Висока температура — спроба спалити токсини. Мокрота — спроба вивести їх. Треба якісно харчуватися, пити фільтровану воду, достатньо спати, рухатися, любити життя, себе, людей. Тобто бути позитивно настроєним. Тоді буде менше глауком, інсультів, інфарктів...

— Ви із своїми працівниками дотримуєтеся таких принципів?

— Будь-який конгрес — це єдина форма відпочинку, бо там — формальне й неформальне спілкування. Адже наші доктори — постійно «на роботі». Телефони не змовкають ні вдень, ні вночі. Ми продумали систему безпеки, яка організовує потік хворих. Повторні консультації проводимо в поліклініці. Двічі на тиждень наш пацієнт може потрапити до свого лікаря. Я консультую там раз на тиждень.

— Академік Філатов казав, що кожна людина має право бачити сонце. Перефразовуючи його, бажаю вам і вашим колегам бачити світло на обраній стезі. Дякую за розмову.

Одеса—Львів.