Малі міста обмінюються досвідом з великими

Спочатку були певні сумніви в доцільності відвідування міста, яке за своєю ваговою категорією значно поступається Донецьку. Однак вони швидко розвіялися після того, як їхати зголосилися голови постійних комісій — Іван Батицький (із діяльності місцевих рад, зв’язків із громадськістю, законності та захисту громадян), Тетяна Жукова (з міжнародних зв’язків, справ культури, релігії і спорту), їхні колеги Сергій Бєлгородський, Анатолій Газарян, Олександр Іванов, Ігор Мартинов, директор КП «Міськтепломережа» Віктор Рогачов та інші. Донецький міський голова Олександр Лук’янченко переконав усіх, що місцевим органам влади міста-мільйонника є чим поділитися з керівництвом міста з 250-тисячним населенням. У Донецьку, приміром, активно працює близько 200 підприємств, не рахуючи комунальних, тоді як у Тернополі — 18. І нехай там не ходять трамваї, однак у Тернополі живі й розвиваються швидше, ніж у Донецьку, традиції приватної власності. І стиль керування комунальним господарством ліберальніший, тому чимало проблем розв’язують приватні компанії. Це — й обслуговування будинків, і пасажирські перевезення.

З другого боку, транспортні та комунальні тарифи вищі, ніж у Донецьку, а гарячу воду подають у визначені години доби. Це свідчить про те, що ми — країна різноманітних, а не різних міст.

Краще раз побачити,ніж сто — почути

Сподобалося, що значна частина тернопільчан уже організована у товариства співвласників багатоквартирних будинків. Напевно, добитися цього там простіше — місто прилучили до переважної частини держвласності тільки після Другої світової війни, а приватна в ньому до цього була й розвивалася.

Ця поїздка мала одразу кілька цілей. По-перше, обговорити проблеми наших міст, а по-друге, зустрітися з городянами, побачити історичні та культурні цінності краю. Звісно, відвідали знамениту й старовинну православну святиню — Свято-Успенську Почаївську лавру, вона ось уже 400 років зустрічає і благословляє прочан. Та й самому Тернополю вже 400 минуло, а Донецьк як місто створювався практично в роки радянської влади в основному з переселенців із інших областей. У Тернополі радянську владу встановили тільки після 1945-го, а насаджували — із застосуванням сили і подоланням природного опору населення — аж до 1952 року. Через це менталітет тернопільчан і дончан відрізняється в питаннях сприйняття соціального захисту, оцінки радянського минулого — не можна на це не зважати. Проте позиція дончан полягає в тому, що для входження в європейський і світовий простір необхідно орієнтуватися на ті цінності, що визнані й вітаються у Європі. Це — взаємна повага одне до одного і до тієї культури, яка є в державі, рівні можливості розвивати мови, культуру, традиції, освіту. Цю точку зору ми висловили на прес-конференції, і її зустріли з розумінням. А в підсумку домовилися зустрічатися частіше для того, щоб обмінюватися думками й досвідом.

Тернопільчан найбільше цікавила робота наших комунальних підприємств — міськтепломережі та міськводоканалу; те, як ми розв’язуємо проблеми місцевого самоврядування і продажу права забудови земельних ділянок.

Не ділити,а ділитися

Мабуть, найсвіжіше враження — атмосфера добросусідства, що панувала під час проведення всіх заходів, котрих було чимало на будь-який смак — від культурних до спортивних. Після всього залишилася думка про те, що політичні чвари в парламенті зовсім не торкаються мешканців регіонів і міст. Хоча від впливу політики і тут не вдалося ухилитися. В міськраді Тернополя, на жаль, Партія регіонів представлена не була. Міський голова — представник «Нашої України», його перший заступник і секретар міськради — від БЮТ. А загалом у міськраді 6 депутатських фракцій, 8 політичних сил, заступники і начальники управлінь переважно представляють як би коаліційний уряд, а тому сесії міськради подекуди тривають під час обговорення якихось ключових питань по 2—3 дні. Перспективи в нашого співробітництва уже проглядаються. Можливо, у травні з Тернополя до Донецька приїде делегація у відповідь. Ми домовилися також про обмін делегаціями спортсменів, студентів, учнів. А влітку запланували спільне сходження на Говерлу — ділити нам нема чого, а от ділитися є чим.