Неконтрольована міграція — загроза національній безпеці України

Однією з найгостріших глобальних проблем століття, в якому ми живемо, є велика міграція народів, спричинена загальним потеплінням клімату на планеті, скороченням площі плодючих земель і нестачею продуктів харчування. Одночасно з підвищенням рівня життя в Україні, хоч би якими повільними темпами воно відбувалося, в країні збільшується кількість легальних та нелегальних мігрантів. Дивного тут нічого немає: за такої густоти населення, як у Німеччині, в Україні могли б потенційно проживати 136 мільйонів осіб. Наші родючі чорноземи спроможні нагодувати до 300 мільйонів. Новітні кочовики це чудово розуміють. За деякими прогнозами, вже в 2050 році 30 відсотків населення України становитимуть мігранти та їх нащадки, а навкруги Львова, Донецька, Одеси, Сімферополя, у прикордонній та приморській смугах виникнуть багатомільйонні поселення на зразок тих, що оточують нині, скажімо, Мехіко або Ріо-де-Жанейро. В них мешкатимуть 7,5 мільйона осіб. Це не «страшилки» для дорослих, а виклик майбутнього, якому ми маємо дати гідну відповідь уже сьогодні.

Досвід європейських країн однозначно свідчить, що жодна держава в світі не в змозі боротися з небажаною міграцією як одним із наслідків глобалізації. Так само, як і позбавлено будь-якого здорового глузду боротися із самим явищем глобалізації. Але міграційні процеси потрібно постійно скеровувати, нейтралізуючи їхні негативні впливи та використовуючи позитивні прояви в інтересах соціально-економічного розвитку країни. Чи відповідає сьогодні європейським вимогам сучасна міграційна політика держави?

Злочинний бізнес почувається вільно на українських кордонах

Згідно зі звітом Генерального секретаря ООН з моніторингу світового населення, присвяченого міжнародній міграції та розвитку, Україна посідає четверте місце за кількістю міжнародних мігрантів (6,8 мільйона міжнародних мігрантів, що становить 3,6 відсотка від загальної кількості міжнародних мігрантів у світі, за даними 2005 року). Щороку кордони нашої країни офіційно перетинають близько 30 мільйонів іноземців. Утім, на запитання, скільки ж серед них нелегальних мігрантів, сьогодні точно не відповість ніхто. Згідно з офіційною статистикою, таких у минулому році нашими прикордонниками було виявлено, а точніше, «виловлено», 31783 особи. Вони внесли левову частку у вилучені в порушників кордону 667 одиниць зброї, 16684 одиниці набоїв та 718 кілограмів наркотичних речовин. За найскромнішими підрахунками Служби безпеки України, через територію України проходить щорічно не менш як 50 тисяч нелегалів. А от за підрахунками Міжнародного центру з дослідження міграції (Відень, Австрія), на кожного спійманого в Євросоюзі нелегала припадає двоє, яким удалось уникнути «знайомства» з органами міграційного контролю. Цілком очевидно, що українські правоохоронці мають набагато менше і досвіду, і засобів боротьби з нелегальними мігрантами, тому цей і так не вельми оптимістичний показник для нашої країни можна сміливо збільшити в декілька разів.

Поява нових працьовитих людей на гостинній українській землі може лише вітатися. Однак неконтрольована міграція помітно ускладнює криміногенну ситуацію незалежно від того, хто і з якою метою до нас їде. Правоохоронці добре знають, що за кожну людину, яку нелегально переправляють через кордони, організатори трафіка (незаконного переміщення) беруть від 7 до 15 тисяч гривень — залежно від пунктів відправлення та призначення. Якщо оперувати вищенаведеними даними СБУ і зробити нескладні підрахунки, отримаємо 400—500 мільйонів гривень на рік прибутків на рахунок міжнародної злочинності. І це лише прибутки від трафіка через українську територію. Поліцейські країн Європи сьогодні аргументовано доводять, що сукупний прибуток злочинного світу від переправляння мігрантів до ЄС сягає декількох мільярдів доларів на рік. Транспортування «живого вантажу» стало дуже прибутковим промислом, який давно поставлено на конвеєр транскордонними кримінальними угрупованнями. Швидко оцінивши і вигідне географічне розташування України, і наявні в нас недоліки правового регулювання у сфері міграції та реалізації чинного законодавства, злочинні синдикати та нелегали почали використовувати державу як своєрідну постійно діючу переправу між Сходом та Заходом. На «послуги» транскордонного криміналітету сьогодні великий попит: на кордонах європейських країн та Росії з Україною сьогодні накопичилося 2 мільйони потенційних нелегалів. Поява нового транзитного каналу через Україну для нелегальних мігрантів спричинила серйозну занепокоєність керівництва європейських держав. Вони додатково змушені розв’язувати проблему робочих місць, врегульовувати конфлікти з численними людськими жертвами, що виникають на міжетнічній основі ворожнечі й періодично спалахують, зокрема в Німеччині, Англії, Франції.

Особливості національної гостинності

Аналіз міграційних процесів свідчить, що першопричинами такого стану речей є: усунення «залізної завіси», недоліки в охороні кордону, можливість заробити на емігрантах не лише організованим злочинним групам, а й приватним особам, миролюбний характер українців, відсутність національної та расової дискримінації. Утім, на перше місце ми б поставили недосконалість українського міграційного законодавства та майже цілковиту «прозорість» наших кордонів на півдні, півночі та сході. Ці чинники і спричинили нечуваний наплив в Україну, країни СНД нелегальних мігрантів з південно- та центральноазіатського, близькосхідного та африканського регіонів. Згідно зі статистикою, за останніх дев’ять років міграція мешканців Азії в Європу зросла в 20 разів і вже встигла ввійти в лексикон міграційних служб та правоохоронців як «жовта небезпека». І хоча від такого терміну, на наш погляд, дещо відгонить расизмом, на думку цивілізованих європейців, речі потрібно називати влучно і коротко своїми іменами, щоб суспільство знало, на що або на кого воно має своєчасно звернути свою увагу. Звернути, щоб спокійно жити самому та дати можливість гідно існувати та працювати очікуваним чи неочікуваним прибульцям.

За останніми повідомленнями Держкомкордону України, збільшення потоку неконтрольованої нелегальної міграції призвело до значного зростання криміналізації суспільства в наших прикордонних районах. Крім того, протягом останніх п’яти років спостерігається збільшення кількості затримань громадян України — жителів прикордонних населених пунктів, які співпрацювали з нелегальними мігрантами як наставники, провідники та пособники. Для значної частини населення, зокрема на угорській ділянці кордону, пособництво порушникам кордону стало для багатьох мешканців цих регіонів постійним та головним засобом існування. Зростає і кількість прикордонних бізнесменів. Тому не дивно, що «транзитні» злочинні клани почали відкрито з’ясовувати між собою стосунки на українській території, про що вже повідомляли наші ЗМІ. Для прикладу варто згадати хоча б кримінальну війну між вірменською та азербайджанською діаспорами декілька років тому в Києві, яка закінчилася стріляниною на Троєщинському ринку. Які нюанси стосунків «торгового Інтернаціоналу» пройшли через полум’я пожежі на Шулявському столичному ринку, мабуть, вже не скаже ніхто. Чим не українська Сицилія?

Керівники Держкомкордону небезпідставно стверджують, що нелегальна міграція, як і наркобізнес, прямо загрожує національній безпеці. Правоохоронні органи дійшли висновку, що зі зростанням кількості непроханих закордонних візитерів збільшується й кількість наших співвітчизників, які допомагають нелегалам переправлятися до зарубіжних країн. Вартість затриманих товарів, що їх бажали таємно переправити нелегали через кордон, щороку становить сотні мільйонів гривень. Потік нелегалів поповнюється й через власників фальшивих віз, на яких спеціалізуються «народні умільці», зустрічаються випадки, коли в цьому «бізнесі» їм допомагають корумповані співробітники правоохоронних органів та чиновники органів виконавчої влади і місцевого, і державного рівня.

Але це ще не найнебезпечніше. Дослідженнями співробітників Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем організованої злочинності (Київ) встановлено, що іноземці, які затримуються прикордонниками країн Європи, як правило, мають досвід бойових дій: вони брали участь у диверсійно-розвідувальних та партизанських операціях, збройних нападах. Саме вони і створили в країнах Заходу «колонії» зі своїми побутом, порядками та законами: залізною дисципліною, правом ватажка та його ж, ватажка, «справедливим судом» і системою жорстоких, нелюдських, покарань. Подібні колонії-поселення сьогодні починають створюватися, як гриби після рясного дощу, і в Україні. Під їх контроль переходить частина сфери послуг і ринки, особливо у містах-мільйонерах. Перспектива виникнення сьогодні в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі африканських, арабських, індійських етнічних кварталів нелегальних іммігрантів стає дедалі реальнішою. За різними оцінками, сьогодні в Україні зібралися понад 100 тисяч громадян із найбідніших країн Азії та Африки. Звичайно, що це далеко не кваліфіковані інженери, робітники, талановиті науковці та студенти. Сьогодні значна кількість нелегальних мігрантів в Україні — вихідці з регіонів, охоплених військовими конфліктами, де тероризм і гроші наркобізнесу — шлях для досягнення політичної влади (Афганістан, Пакистан, Бангладеш, Шрі-Ланка, північні штати Індії).

Неочікувані «гості», як правило, привозять із собою всю свою численну «родину», яку необхідно годувати і виводити «в люди». Про нелегкий хліб нелегала на українській землі багато пише наша преса, особливо та, що спеціалізується на жахливих кримінальних сюжетах. Про чесні заробітки в таких публікаціях, звичайно, не йдеться. В кращому разі, іммігрантів «годує» сумнівна торгівля або проституція. Тому непоодинокими в іммігрантському середовищі є крадіжки, участь у злочинних угрупованнях, продаж наркотиків, утримання притонів. Ці люди не проходять санітарний контроль і дуже часто привозять екзотичні захворювання: нові різновиди грипу, малярію, тропічну лихоманку. Про СНІД, венеричні хвороби, пневмонію та туберкульоз тут і говорити не варто.

В Україні стихійно, але невпинно відбувається латентний процес зі створення етнічних груп китайців, турків, чеченців, таджиків, сирійців та інших, де існують свої порядки та неписані закони. Зокрема, в Україні спостерігається активність екзотичних, як для нашої місцевості, етнічних організованих злочинних угрупувань — китайських «тріад». Згадаємо, наприклад, як улітку 2005 року антитерористичному спецзагону СБУ довелося брати штурмом садибу на околиці Києва, в якій бандити з Піднебесної утримували в заручниках 90 своїх земляків. Злочинці вимагали від родичів бранців, чималий викуп. За даними правоохоронних органів, керівники китайських іммігрантів протягом однієї години можуть зібрати у великих містах до 30 тисяч своїх співвітчизників. Але, як кажуть у народі, це ще «квіточки». Мине 5—10 років, і ті інтернаціональні банди, що сьогодні заважають спокійно жити мешканцям спальних районів великих міст, стануть незмінними атрибутами повсякденного життя наших провінційних міст та містечок з їх високим індексом безробіття.

Не можна обійти стороною і не менш складну проблему адаптації мігрантів в українське суспільство. Як свідчить світовий досвід, навіть у розвинених країнах, де багато років співіснують різні культури, нації та раси, цей процес, якщо і не зайшов у безвихідь, то, поза всяким сумнівом, перебуває під великим питанням. Варто згадати хоча б минулорічні заворушення у Франції та Австралії або зовсім недавні в Іспанії, які мали яскраво виражений релігійно-етнічний характер.

Відлуння локальних збройних конфліктів

Ми живемо в неспокійному світі. Щороку в різних регіонах планети спалахує від 40 до 100 локальних збройних конфліктів. У переважній більшості це жорстокі і криваві партизанські війни. Як вважають аналітики Центру дослідження проблем міграції (Київ), в умовах нинішніх геополітичних реалій уже сьогодні вкрай важливо спрогнозувати розвиток ситуації у сфері міграції через загострення політичної ситуації в деяких регіонах СНД та внаслідок зовнішньої політики Росії, а також проведення антитерористичної операції США та іншими країнами блоку НАТО в Афганістані, Іраку та сусідніх з ними країнах. Зазначена ситуація посилюється наявністю в регіонах потенційних збройних конфліктів значної кількості вихідців з України, які внаслідок загрози виникнення таких конфліктів можуть прибути до України на тимчасове чи постійне проживання, особливо якщо врахувати, що за останнє десятиліття Україна набула стійкого іміджу безпечної країни проживання.

У зв’язку з цим для України, як зазначають фахівці Центру, може стати актуальним уже найближчим часом прибуття певної частини кримських татар, які проживають в Узбекистані. За різними оцінками, їх кількість може сягати 250 тисяч осіб. Відповідно до чинного законодавства України, кримські татари, які можуть прибути в Україну, мають повне право це зробити та проживати на території України, зокрема у Криму. У разі загострення ситуації в середньоазіатському регіоні значна частина кримських татар може приїхати до України й оселитися на сонячному півострові, оскільки сьогодні ніхто вже не бути сперечатися, що це їхня історична Батьківщина. Утім, нинішня політична та економічна ситуація не сприяє можливості швидкого, безконфліктного та ефективного вирішення всього комплексу питань, які можуть виникнути у зв’язку з прибуттям протягом короткого часу навіть 20—30 тисяч осіб кримськотатарської національності. Адже досі гострими та не до кінця врегульованими залишаються питання щодо власності на землю, представництва в органах законодавчої та виконавчої влади, облаштування, соціального забезпечення та працевлаштування кримських татар, які вже проживають у Криму. Додатково ситуація загострюється протистоянням між кримськими татарами та Комуністичною партією Криму, бажанням наших окремих недалекоглядних політиків «з центру» розіграти «кримську карту» на свою користь. На цей час значне незадоволення серед керівників Меджлісу кримських татар викликає принцип формування Верховною Радою Криму уряду автономії, оскільки вони переконані, що під час його формування не враховуються пропозиції та потреби кримських татар. Слід звернути увагу й на те, що незадоволення порядком формування уряду Криму знаходить підтримку і в інших, не кримськотатарських політичних колах Криму, особливо напередодні чергових або позачергових парламентських виборів в Україні.

Оцінюючи міграційну ситуацію та можливі наслідки її зміни, необхідно звернути увагу і на виникнення інших, аніж середньоазіатські, регіонів потенційних збройних конфліктів. Один із таких регіонів, що безпосередньо межує з Україною, — Молдова. Не виключено, що економічна блокада Придністров’я з боку Молдови може спричинити значне погіршення економічної ситуації в Придністров’ї, падіння рівня життя та призвести до збройного конфлікту. У свою чергу і падіння рівня життя, і прямий збройний конфлікт призведуть до притоку біженців в Україну, насамперед вихідців з України або тих, хто має родинні стосунки з громадянами України, котрі проживають у прикордонній зоні. Така ситуація цілком реальна, оскільки в 1992 році під час збройного конфлікту в Придністров’ї до України протягом двох місяців прибули близько 70 тисяч біженців з цього регіону. У цій ситуації уряд України вимушений був застосовувати екстрені засоби допомоги в розселенні, організації харчування та медичного забезпечення біженців. Незважаючи на те, що значна кількість біженців згодом повернулась до Придністров’я, Україна зазнала значних матеріальних збитків, які не компенсовано їй досі.

На практиці знайома Україна і з проблемами, що виникають унаслідок збройного конфлікту на території Грузії. У 1994—1995 роках з території Грузії в результаті збройного конфлікту, до України прибули тисячі біженців, переважно вихідців з України. Ця ситуація примусила уряд України вживати термінових заходів щодо їх забезпечення, зокрема прийняти спеціальну постанову Кабінету Міністрів про визначення правового статусу та соціального забезпечення зазначених осіб. Ще раніше, в період 1990—1992 років до України прибули близько 12 тисяч турків-месхетинців, що покинули Грузію через збройний конфлікт. Нині переважна їх більшість проживає в Донецькій області.

Біженці приїжджали до України також у зв’язку з війною в Абхазії. На 1 жовтня 1998 року було зареєстровано 2926 вихідців з цієї країни. Наприкінці 1994 року в Україну почали прибувати люди з Чеченської Республіки, які змушені були залишити місця постійного проживання через бойові дії. У 1995—1997 роках було зареєстровано приблизно 3 тисячі звернень до органів виконавчої влади України від осіб, які вимушено залишили Чечню.

Необхідно зауважити, що ця статистика є правильною лише стосовно осіб, яких визнано біженцями відповідно до Закону України «Про біженців» та Женевської конвенції 1951 року. Однак спеціальних механізмів надання гуманітарного, або, як його ще називають «тимчасового», захисту особам, які не підпадають під дію зазначених актів, в Україні не існує. А мова в цьому разі йде саме про жертв збройних конфліктів, заворушень, екологічних катастроф, тобто таких подій, які є причиною появи найбільшої кількості шукачів притулку в Україні. Саме тому дані про їх кількість у попередні роки мають оціночний характер. Утім, фахівці вважають, що з 1991 року і донині Україна прийняла близько 150 тисяч біженців з колишніх радянських республік.

Те, що особи, позбавлені батьківщини, шукають притулку в Україні, є свідченням толерантності українського народу, демократичності нашого державного ладу. Толерантність проявляється насамперед у повазі до релігійних уподобань іммігрантів. Не раз наші ЗМІ повідомляли про те, що мешканці міст та сіл не лише спокійно ставляться до будівництва мечетей недалеко від православного храму, а й допомагають збудувати новий храм представникам нової віри. Без жодного сумніву, українці — гостинний у ставленні до прибулих людей інших національностей народ. Ця риса національного характеру закріплена нашими традиціями та культурою. Але і на її зворотний бік нашим можновладцям не завадило б дивитися частіше та прискіпливіше, бо тут є над чим поміркувати. Особливо це стосується народних депутатів України як суб’єктів законодавчої ініціативи. Про проблеми законодавчого вдосконалення міграційної політики держави та пропоновані шляхи їх розв’язання читайте в моїй наступній статті «Наблизити наше міграційне законодавство до європейських стандартів».