Не треба бути досвідченим експертом, щоб зрозуміти: проблема сепаратизму майже у всіх країнах є найгострішою, пріоритетною та такою, з чим борються жорстко — «аж до розпеченого заліза». Візьміть Північну Ірландію, курдське питання в Туреччині, баскську проблему в Іспанії... Таких прикладів по всьому світу безліч.

Чомусь в Україні ця тема піднімається тільки перед черговим з’їздом в Сєверодонецьку, а згодом забувається і вщухає. Звісно, для більшості мас-медіа куди цікавіше розповісти про ляпаси, перевибори чи особисті захоплення політиків. Проте, нещодавні події в Косово, де, до речі, загинув український хлопчина в складі миротворчого контингенту, повинні бути по-іншому сприйняті українським суспільством. Перш за все через Крим.

Про півострів та його перспективи висловлено дуже багато думок і побажань. При цьому слід зазначити, що висловлені вони передусім політиками з нашої дружньої північної країни. Тільки одна фраза пана Жириновського, що Крим стане другим Косово, чого варта! Чи Володимир Вольфович має рацію, чи просто кидається словами в російський електорат, а, може, переслідував якусь приховану мету?

У наведеному контексті слід відзначити закономірність — в Україні активно починають обговорювати кримські проблеми або тільки після сутичок представників татарського меджлісу з місцевими владними структурами, або після чергових «маршів» на кшталт «Севастополь-Крим-Росія». Решту часу Крим живе своїм життям — забезпеченням курортного сезону, чи не єдиного способу заробити кошти на життя. Якщо в першому випадку проблема має економічний характер, пов’язана з розподілом землі та приправлена політичним присмаком, то в другому — відверто політична, якій політики різних кольорів намагаються прищепити ідеологічну складову.

Але ж хтось має навести порядок в цьому регіоні! Згідно із законодавством, одним із правоохоронних органів, якому належить займатися цими питаннями, є Служба безпеки України.

За інформацією голови СБУ Валентина Наливайченка, в судовому порядку протягом 2006—2007 років припинено діяльність антиукраїнських організацій сепаратистської спрямованості «Прорив» та «Євразійська спілка молоді», що діяли на території АР Крим та пропагували ідеї виходу автономії зі складу України і приєднання до РФ. Уже в цьому році СБУ порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України, за фактом поширення представниками нелегалізованого об’єднання «Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія» закликів до порушення територіальної цілісності й недоторканності України, в т. ч. шляхом реалізації т. зв. «силового сценарію возз’єднання Криму з Росією» та оприлюднення висновків про право «мешканців Криму і м. Севастополя на самовизначення у питанні возз’єднання з Росією». Свого часу за подібні прояви СБУ заборонено в’їзд ряду російських громадсько-політичних діячів і журналістів — Олександру Дугіну, Костянтину Затуліну, Михайлу Леонтьєву та ін.

Із наведеної інформації логічно постає низка запитань: чому політики з дружньої країни, доля яких, до речі, була зовсім не пов’язана з вирішенням проблем життєдіяльності півострову чи родинним корінням, так активно переймаються ними ж вигаданими проблемами «пригнічення російської мови» чи «татарського екстремізму», забиваючи в нашу з вами підсвідомість підозри та почуття страху? чому нещодавня техногенна екологічна катастрофа в Керченській протоці, яка завдала збитків Криму більше, ніж усі інші природні катаклізми та війни за всю історію півострову, вже не згадується? чому на першому місці в «Свободах» та стрічках інформаційних агенцій мусуються оціночні судження вітчизняних та закордонних політиків, які майже не стосуються реальних причин?

Було б марно сподіватись, що такі російські політики , як Володимир Жириновський, Костянтин Затулін, Юрій Лужков та інші, більш відомі в Україні, ніж у себе на батьківщині, через свою активність, не зможуть одразу відповісти на ці питання. Швидше українцям укотре «відкриють очі» так, що почуття тривоги лише посилиться. То кому ж насправді вигідно створювати і активно роздмухувати питання сепаратизму в Україні?

Без сумніву, на всі сепаратистські прояви необхідно реагувати одразу і вчасно, незважаючи на те, в якому «соусі» вони будуть подані суспільству, — чи то федералізації України, чи національних і релігійних протиріч. Посягання на територіальну цілісність будь-якої світової держави у формі відкритої війни чи із застосуванням політичних і економічних важелів відбувалося завжди і буде в майбутньому! Так влаштований світ, де сильніший сусід намагається позбавити частки суверенітету слабкішого! Загалом, за даними СБУ, тільки протягом 2005—2007 років у Криму було зафіксовано майже 280 конфліктних ситуацій на національному ґрунті. Це могло призвести до локальних масових заворушень. Припинено деструктивну діяльність 64 іноземців із числа прихильників релігійно-екстремістських центрів, із яких 23 заборонено в’їзд в Україну, а 41 скорочено термін перебування в нашій державі.

Хочеться сподіватись, що і в подальшому наша спецслужба попереджуватиме в зародку подібні антиконституційні дії. При цьому участь у протидії сепаратизму повинні брати відразу всі державні органи, а не тільки СБУ.

Сьогодні в Криму справжня весна, кримчани активно готуються до курортного сезону. І в тому, що вони з оптимізмом і впевненістю готуються зустріти мільйони відпочивальників, є значна частка роботи нашої спецслужби.