Про протистояння сумської громади, влади та місцевих перевізників наша газета упродовж останніх п’яти місяців опублікувала три критичні матеріали. У першому «Обережно: маршрутки!», вміщеному в «Голосі України» від 24 жовтня 2007 року, було описано «кордебалети», якими перевізники частують сумчан натщесерце, а заодно обідньої і вечірньої пори. Тобто з ранку й до ночі. «Букет» сам проситься до Книги рекордів Гіннеса. «Найневинніший» — потрійний обгін, від якого у пасажирів серця заходяться од страху, а у водіїв зустрічного транспорту очі вилазять з орбіт.

Прикладів фактичного розбою сумських «дияволів» (так їх охрестили сумчани. — Авт.) на дорогах — вагон з причепом. Зупинки і перешикування через дві смуги на третю без вмикання поворотів, нахабне «підрізання» інших автівок, виїзд на зустрічну смугу, гальмування на повному ходу, диявольські перегони маршруток, по вінця утрамбованих пасажирами... Майже нічого не змінилося після газетної публікації у ставленні перевізників до пасажирів. Ні, на словах вони — мов ті піонери, готові щодня дюжину разів за день «поліпшувати» якість обслуговування. Та всі їхні обіцянки... Як відомо — яблуко від яблуні недалеко падає. У сенсі, що переважна більшість водіїв маршруток гідні своїх «хлібосольних» хазяїв. Ці також, як на мене, в гонитві за зайвою гривнею геть забули і про мораль, і про Бога. Як набивали маршрутки живим товаром, мов бочку оселедцями, — так і набивають, як більшість з них впритул не бачили на зупинках сивочолих ветеранів, інвалідів та пенсіонерів — так і не бачать, як відлічували на повному ходу здачу (інколи одними колінами керуючи кермом. — Авт.), — так і відраховують, як полишали самовільно маршрути у святкові дні, під час іменин, хрестин чи інших «епохальних» подій, — так і полишають. І що ти їм зробиш. Адже в них, либонь, одне-єдине завдання: виконати доведений хазяїном план та й себе не обділити. А опісля — хоч трава не рости.

Тим часом апетити у сумських автомобільних газд і газдинят ростуть не щоднини, а щогодини.

— «Буріють» наші маршрутники, — недавно на автобусній зупинці ненароком став свідком розмови пересічних працівників міськвиконкому. — Раніше їм масла з ікрою вистачало, а сьогодні забаглося трюфелів під багамським соусом. І їстимуть. Хіба не знаєте, в чиїх руках половина сумських маршрутів?

Імена маршрутних «пролісків», які з-за куліс постійно смикають за вервечки, на слуху в усіх сумчан. Чиновницької раті, і колишньої, й нинішньої, серед них називають чи не найбільше. Виходить, що чимало «любителів трюфелів» окопалося у владних міських кабінетах. Маршрути, звісно, — на інших осіб. Ось тому перевізники «нічтоже сумяшеся» нахрапом диктують свої умови громаді. Де, спитаєте, закон? Та у них же в кишені. Адже серед власників маршрутів є й небожі представників силових органів. А, як відомо, «козак» «козака» бачить здалеку. І не тільки бачить, а й вітається...

Чи маю докази корумпованості? Більш ніж досить. Один з них, у тому ж таки номері від 24 жовтня, наводив зі слів офіцера ДАІ. Коли працівники Сумського ДАІ впритул зайнялися масовими порушеннями на одному з найприбутковіших маршрутів, «проліски» такий лемент зчинили — небу стало спекотно. А за три дні на заповзятих охоронців сумських шляхів грізно насварилися аж із Києва. З якого відомства? МВС України. Та так грізно, що працівникам ДАІ довелося робити глибокий кніксен і заткнутися в носовик. Зрештою, не тільки їм. Ось уже півроку не може достукатися до правосуддя Сумське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

— Нічого дивного, — коментує ситуацію заступник начальника відділення Петро Косодій. — Серед перевізників стільки сватів і братів сильних світу цього, що суддям їхня мантія дорожча за справедливість.

Фактів неприкритої «опіки» і лобіювання окремими представниками міської влади інтересів «найшанованіших» перевізників під час конкурсів — десятки. Наліво і направо роздають пільги автоперевізникам. Уже більше півроку територіальне відділення намагається привести до тями і покласти кінець кумівству на сумському ринку перевезень. Однак відтоді навіть на крок не наблизилися до розв’язання цієї проблеми. І господарський суд Сумської області, і його колега — Харківський апеляційний господарський суд — відмовили позивачу в задоволенні його вимог. І це, зважте, при тому, що позивач звертався до суду з проханням зобов’язати виконавчий комітет Сумської міської ради не допускати монополізації на місцевому ринку пасажирських перевезень.

Тим часом сумські перевізники більше року добиваються 50-відсоткового підвищення вартості проїзду у маршрутках. Проливають крокодилячі сльозі і передсмертні стогони, мовляв, подайте нещасним перевізникам милостиню, а то через низький коефіцієнт пасажирообороту — 0,279 — ми вже останні штани спустили. Хоч самому сідай і плач.

Утім, блаженний, хто вірить... Сумські антимонопольники не повірили — і наприкінці грудня минулого року цілий день моніторили два міські приватні маршрути: №13 — «Автовокзал—Хіммістечко» і №27 — «Аеропорт—Шпиталь» і були шоковані. На першому маршруті коефіцієнт пасажиромісткості становить, вдумайтесь тільки, — 3,9, на іншому — 3,2. Ось тобі, бабцю, і крокодилячі сльози. Однак оприлюднення справжніх результатів «збиткового» бізнесу ще дужче розпалило перевізницький «багамсько-трюфельний» апетит. І вони вирішують показати громаді міста, де раки зимують. Тож миттєво висушують крокодилячі сльози і 9 січня цього року на півдня фактично оголошують страйк. Так би мовити, вчать уму-розуму. Однак шантаж не пройшов. Та це аніскільки не збентежило «безштаньків» і вони повторюють шантажний реверанс за місяць, але вже на півтора дня. Вимоги ті самі: подайте півгривні на кожному пасажирі. Тепер бач, їм уже бракує грошей для «поліпшення якості перевезення пасажирів». Не подали. Міський очільник Геннадій Мінаєв навіть відмовив їм у діалозі. Тож за півтори доби останнім довелося повертатися на маршрути без підвищення вартості проїзду.

...Виїхали і вкотре обіцяють «поліпшити» якість обслуговування. Деякі водії, справді, дещо присмиріли. Та, боюся, ненадовго, до чергового підвищення тарифів. Однак найбільшу небезпеку для життя пасажирів жоден з перевізників усувати і не думає. Йдеться про тривалість робочого дня водіїв маршруток. У вищезгаданій статті «Обережно: маршрутка!» йшлося про кричущий факт порушення власниками маршрутних таксі трудового законодавства. Згідно з міжнародними нормативами і наказом Міністерства транспорту України №18 від 17.01.02 р. і, зрештою, здоровим глуздом, робочий час водіїв пасажирського транспорту обмежується 40 годинами (!) на тиждень, себто вісім годин за одну робочу зміну. Причому до складу робочого часу водія включається: час керування автомобілем на маршруті, час стоянки, підготовчо-остаточний час для виконання робіт перед виїздом на маршрут, час проведення медичних оглядів водія перед виїздом тощо. А скільки перебувають за кермом деякі сумські «водії-стахановці»? До 15 годин(!) щоденно. Тобто вдвічі більше всіляких нормативів. Адже водії самі зізнаються: останні години робочого дня вони їздять на автопілоті, наче зомбовані, й тим самим наражають на небезпеку життя пасажирів. Про це знають всі: у ДАІ, територіальній держінспекції праці, у міськвиконкомі. Однак віз і нині там. У представників інспекції держпраці обов’язків — купа, зате прав — жменя. Тільки й того, що можуть представити подання у транспортну прокуратуру чи в місцеві органи самоврядування. А там, як вже йшлося вище, нерідко «козак» козака»... Працівникам ДАІ, щоб викрити протиправного монстра, потрібно хоча б на один день «укомплектувати» кожну маршрутку інспектором. Отже, залишається влада. А тій все по барабану. Коли за два тижні після жовтневої публікації я поцікавився реакцією на наведену критику у заступника міського голови, в чийому віданні — транспорт, той зізнався, що статті в очі не бачив. Довелося переказувати, з акцентом саме на ненормований робочий день. І знаєте, яку почув відповідь? А де ж вони візьмуть водіїв, якщо ті постійно розбігаються від власників через низьку зарплату. От і вся «реакція»...

З огляду на факти, викладені в цьому матеріалі, хочеться звернутися із запитанням безпосередньо до керівництва Генпрокуратури і Міністерства внутрішніх справ України: скільки ще трагедій потрібно на шляхах України, щоб ці відомства рішуче спрямували свої зусилля на боротьбу з подібними діями автоперевізників, які в гонитві за надприбутками людей впритул не бачать? Тим паче, що «ударні» методи двозмінки, здається, на відмінно освоїли абсолютно всі перевізники в усіх регіонах України.

Сумська область.