Два поети про третього, котрий перший

У книгарні «Є» відбувся Шевченківський вечір за участю Юрія Андруховича та Віктора Неборака. Людей прийшло чимало: в залах немаленької книгарні зробилося задушливо. Публіка, переважно студенти, очікувала розмови про сучасне потрактування постаті і творчості Тараса Шевченка.

Андруховича поздоровили з народженням онучки й надали слово.

Ю. А.: — У 1998 році у Нью-Йорку один пуерторіканець сказав: «Shevchenko іs my favourіte poet». Тоді мені видалося симпатичною вигадкою, що Шевченко популярний серед пуерториканців — мовляв, вони сприймають ці тексти через опис невільництва та опору. Ми звикли до того, що ця постать ідеологічна і проектуємо на неї функції, яких нам не вистачає в національній спільноті. Шевченко — не ідеолог, не історик, а видатний поет і дуже харизматична постать, здатна притягувати людей і породжувати чутки навіть тепер. Цю постать треба олюднювати, позбавляючи ритуалізації.

В. Н.: — Якщо відсотково порівняти, скільки ми говоримо про Шевченка і скільки читаємо його, останній відсоток дуже малий.

— Чи трагічний імідж Шевченка не створює трагічного іміджу для України?

Ю. А.: — Український соціум зацікавлений у плеканні певної трагічності: якщо постать центральна — то трагічна. У нас апріорі закладено розуміння Шевченка як мученика... А на мій погляд, він рідкісний щасливець! Мало хто досягає так багато в земному житті, як він. Думаю, зоряний день його життя — викуплення з кріпацтва у 24 роки, коли ти осягаєш цю фізичну свободу, те, що багатьом твоїм предкам і не снилось.

В. Н.: — Трагізм Шевченка первинно пов’язаний із безвихіддю українства в ХІХ столітті, коли в Російській імперії можна було зробити кар’єру за певних умов. Шевченко закінчує в Петербурзі академію, спілкується з поляками польською, з росіянами російською... Але там, де Шевченко — поет, він не має виходу. Люди повинні довідатися правду. Вона дасть їм волю. Історичні попередники — козаки — були носіями національної свободи і слави в уяві Шевченка. Народ має бути славен. Це і є вихід.

— Заплакати над віршами Шевченка — чи можливо це нині?

В. Н.: — Років п’ять тому я, сорокарічний мужчина, перечитував «Наймичку» і в кінці в мене з’явилися сльози на очах. Я зрозумів, що кожна мама для свого сина — наймичка, а син цього не знає, не оцінює... Це усвідомлення мене потрясло.

— Що важливіше: класика чи сучасність? Чи обов’язково знатися на класиці, щоб розуміти сучасну літературу?

Ю. А.: — Насправді час — це вигадка. Існує життя текстів, відокремлених від авторів. Не орієнтуючись у класиці, багато втрачаєш у сучасного автора: де він починає перекривлювати, пародіювати чи провокувати класиків — не отримуєш максимум того, що закладено в сучасному тексті.

В. Н.: — Якщо засунути творчість Юрія Андруховича у хрестоматії, запропонувати учням визначити тему, ідею «Рекреацій», випитувати їх і ставити оцінки, я думаю, що «Рекреації» не стануть найулюбленішим текстом наших учнів. Шевченка вивчають від 1 класу по 12-й, це ніби якесь насильство. Ставити оцінки за читання художніх текстів, до того ж коли учень не має права вибрати — це абсурд, приниження гідності. Приємне обговорення в колі друзів — це нормально. Чому сучасна молодь нібито більше читає? Бо ці тексти ще не є шкільним предметом. Що буде з твоїми «Рекреаціями»...

Ю. А.: — Постать Шевченка — довкола нього перехрещуються пристрасні суперечки, взаємні образи, що свідчать про надзвичайну актуальність. Маса спекуляцій на його творчості відображає сучасні процеси: говорити російською мовою й почуватися українцем тощо... Не відкидаю думки, що якби Шевченко з нами десь поза часом почав спілкуватися, то сказав би: «Ребята, можно, я с вами буду по-русски говорить? Мне так легче общаться?». Можливо, є якісь виміри, якими він сам ішов до себе і які ми відтворюємо поступово сьогодні. Далі — становлення, яке, на щастя, не вичерпане.

— Сучасний образ Тараса — монументальний. Що з цим робити?

В. Н.: — Коли ви віч-на-віч із текстом, монументальність одразу спадає. Коли уважно його читаємо й думаємо, то абсолютно неважливо, скільки пам’ятників стоїть.

Ю. А.: — Я проти наказової форми: «Відзавтра всім наповнювати Шевченка природним змістом!». Мені здається, це відмітатиметься природним чином. Ми досягаємо певних суспільних кондицій і разом з нами це також буде змінюватися.

Записала Аніта ГРАБСЬКА.