Спільна історія стимулює спільне майбутнє

Борис Клімчук — донедавна Надзвичайний і Повноважний Посол України в Литві — за версією журналу «Главред» увійшов до десятки найактивніших вітчизняних дипломатів. Це й стало приводом для нашої розмови. Тим паче що Борис Петрович давній друг нашої газети, ще з тих часів, коли очолював Волинську область.

— Борисе Петровичу, для вас така оцінка журналістів стала несподіванкою?

— Якщо чесно, то так. Я просто виконую свою роботу. Зрозуміло, коли їхав до Литви, було непросто. Тим більше я не кар’єрний дипломат. Отож всього треба було вчитися.

Україну і Литву пов’язують 200 років спільної історії — Великого князівства Литовського. Але це — минуле. Що сьогодні пов’язує наші країни? Чим цікава маленька Литва для в десятки разів більшої України?

Литва — член Європейського Союзу і НАТО — для нас важливий партнер. Ми в неї вчимося економічних, соціальних і адміністративних реформ. Зокрема, тут здобувають знання управлінці середньої ланки. Нині здійснюється дванадцять навчальних програм, які фінансуються з різних міжнародних джерел, а в 2008 році їх буде вже двадцять. Приміром, литовські митники сприяють українським колегам запроваджувати нові технології, ветеринарна служба допомагає створити у Києві лабораторію сертифікації за стандартами ЄС. Службовці нашого Міністерства закордонних справ навчаються у литовських колег мистецтва переговорів. Нещодавно вдалося домовитися з мером Вільнюса про навчання голів невеликих міст, у яких мешкає 300—500 тисяч жителів.

Зустрічаюсь з кожною групою співвітчизників, які приїжджають на навчання до Литви. А особливо цікаво розмовляти з тими, хто закінчив навчання. Запитую, не страшно було їм в країні НАТО? Вони дивляться на мене зі здивуванням — не бачать тут нічого такого, щоб викликало якусь боязнь.

На початку року за мого сприяння Журналістський фонд України організував поїздку представників вітчизняних регіональних ЗМІ до Литви. В основному зі Сходу і Півдня України. Цікаво було спостерігати за їхньою реакцією. Мені здається, вони зрозуміли: євроінтеграція не тільки для литовців, а й для України — благо. Але передусім цей шлях ми маємо пройти самі.

— Борисе Петровичу, знаю, що ви чимало зусиль докладаєте, аби активізувати двосторонні відносини, у тому числі міжпарламентські...

— Я, до речі, порівняв би наші міждержавні відносини з широкою швидкісною дорогою, де є прекрасний двосторонній рух. Але, за доброю старою традицією, постукаємо про всяк випадок по дереву... Й справді, сьогодні немає тих проблем, які були в площині наших економічних відносин. Мені, як Послу України в Литві, інколи доводиться заповнювати анкету, де є така графа «невирішені питання і проблеми». Мені було складно заповнювати таку графу, оскільки великих проблем не існує. А тому найбільше зусиль докладаю на подальші перспективи нашого співробітництва. Отож зазначу: активно працює рада президентів двох країн. Нині готується візит глави Української держави Віктора Ющенка до Литви, де відбудеться третє засідання ради.

Що стосується міжпарламентських зв’язків, то вони розпочалися у вже далекому 1994 році. У жовтні того року в Україні побувала делегація Сейму Литовської Республіки. У 1996 році був підписаний Меморандум про співробітництво Верховної Ради і Сейму Литви. А в 2003 році було створено міжпарламентську асамблею, створено чотири постійні комітети. І перелік контактів парламентаріїв можна було б перераховувати досить довго. Сподіваюся, Верховна Рада шостого скликання також продовжить співпрацю зі своїми литовськими колегами. А повчитися нам є чого.

— Вище ви згадували, що раніше виникали економічні проблеми...

— Так, були, оскільки Литва стала членом Європейського Союзу і припинили діяти наші двосторонні угоди про вільну торгівлю. І в 2005 році обсяг торгівлі між нашими країнами істотно знизився. Нині ситуація змінилася на краще. За минулий рік товарообіг становить понад 729 мільйонів доларів, що більше, аніж це було у найсприятливішому 2004 році. Не сумніваюся: він наростатиме й надалі.

Скажімо, нині реалізується програма контейнерних перевезень Одеса (Іллічівськ) — Клайпеда — Одеса. Ідея ця виникла ще у 1999 році. Торік за цим маршрутом перевезли понад 45 тисяч контейнерів, а три роки тому — лише 2 тисячі. Литовська залізниця підписала договір із заводом «Азовмаш» про організацію виробництва вантажних вагонів.

Але пріоритетним напрямом залишається співпраця в енергетичній галузі. Під час Вільнюської конференції з енергетичної безпеки, яка відбулася у жовтні минулого року, Азербайджан, Грузія, Литва, Польща та Україна підписали угоду про співробітництво в галузі енергетики. Окрім того, була укладена корпоративна п’ятистороння угода про розширення спільного підприємства для реалізації проекту будівництва нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ.

Власне, можна стверджувати: двосторонні економічні зв’язки сьогодні розвиваються динамічно. А з підписанням нового базового договору з ЄС вони стануть ще інтенсивніші.

— На початку нашої розмови ви згадали про спільну двохсотлітню історію наших народів часів Великого князівства Литовського...

— Я написав передмову до книжки, яка вийшла українською і литовською мовами «Європейський з’їзд 1429 року в Луцьку». Вона мала значний резонанс у Литві, спонукала багатьох до вивчення спільної історії. Думаю, не меншу увагу приверне і робота молодих українських дослідників минулого на чолі з директором Інституту історії НАНУ Валерієм Смолієм «Україна у складі Великого литовського князівства».

На цій ноті ми і закінчили розмову з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литві. Сьогодні у нього день народження. «Голос України» щиро вітає свого хорошого друга. З роси і води вам, Борисе Петровичу!

Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.