«З приєднанням до Росії Нижнього Придніпров’я імперія потребувала власного флоту. Початок його створення поклало будівництво в Херсоні першого лінійного корабля «Слава Екатерины». Згодом, у 1797 році, тут засновано міську верф», —так розпочинає розповідь на порозі музею Крістіна Драган. 43 роки працює вона бібліотекарем на Херсонському суднобудівному судноремонтному заводі ім. Комінтерну. Заводський музей — її ідея, захоплення, натхнення...

Торік, коли одне з найстаріших підприємств Херсона відзначало 210 літ з дня заснування, музей розширили. Величезний внесок у справу належить Крістіні Францівні. Вона з тих, про кого кажуть «ходяча енциклопедія». Запитай, хто в якому році був директором, заступником, інженером — усіх заводський бібліотекар знає на ймення-прізвище. А галерея портретів керівників за всю історію заводу — то її задум і втілення.

Документи, фотоматеріали музею розповідають і про людей, котрі кували славу відомого підприємства. Тут є свідчення, що перед війною завод розпочав випуск торпедних катерів. А у 1942-му, за розпорядженням Сталіна, чотири торпедних катери переобладнано на гвардійські міномети — «катюші».

Окрема експозиція розповідає про перші повоєнні роки, коли заводом керував Дмитро Котюженко. За його директорства підприємство досягло довоєнного рівня розвитку. На заводі почали зводити землесоси й теплоходи для Волго-Донського пароплавства. Особливо дбав про людей директор у голодному 1947-му: щоб вижити, з робітників він створював риболовецькі бригади, орендував землю, де вирощували городину.

У музеї ви дізнаєтеся й про те, що нинішні заводські дачники, пенсіонери-ветерани, свої шість соток мають завдяки клопотанням одного з директорів заводу. Саме Костянтин Посилін домігся, щоб у дніпровських плавнях, на Великому Потьомкінському острові виділили землю під колективний сад.

Від експозиції до експозиції переходить Крістіна Францівна, від її розповіді оживають старі фотознімки й документи. Макети вітрильників, військових кораблів, мирних суден займають почесні місця серед експонатів.

...Напередодні моїх відвідин, розповіла Крістіна Драган, у музеї побувала мати одного із загиблих в Афганістані воїнів, котрі від заводського верстата пішли служити до Збройних сил СРСР. Схвильована стояла вона перед експозицією, де з фотографії дивився на неї рідний син... Пам’ять — ось що залишається невідворотним, єднаючи миті й століття на землі, де трудиться людина. Хай буде так завжди.

На знімку автора: галерея керівників заводу, експонати в руках хранительки музею Крістіни Драган.