Олег ОБУШНИЙ: «Ми взяли землю в оренду в прийдешніх поколінь,і тільки від нашого ставлення залежить, що ми залишимо їм у спадок»

Одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на 2008 рік та внесенням змін до деяких законодавчих актів України відбулися зміни в Земельному кодексі України, згідно з якими продовжено мораторій на продаж землі та напрацьовано низку нормативно-правових актів. Чи будуть протидіяти нововведення тіньовому продажу землі сільськогосподарського призначення? Про це наша розмова із заступником голови Чернігівської обласної ради, головою регіональної організації партії Народний Союз «Наша Україна» Олегом Обушним.— Насамперед зазначу, що Конституція України (стаття 13) проголосила право власності на земельні та інші природні ресурси українського народу, який має право володіти, користуватись і розпоряджатись цим багатством. Одночасно Основний Закон (стаття 14) закріпив положення щодо гарантії права власності на землю і гарантує рівність усіх суб’єктів права власності на неї, як кожного із громадян і юридичних осіб, так і територіальних громад та держави.

У грудні минулого року було прийнято закон про Державний бюджет України на 2008 рік та доповнення до деяких законодавчих актів України і, зокрема, до Земельного кодексу України. На жаль, цей документ приймався поспіхом і містить чимало протиріч. Його потрібно суттєво доопрацьовувати, адже в ньому є такі статті, які кардинально змінюють систему земельних відносин в нашій державі. І не ведуть до прогресу у стосунках між державою та громадянами.

Зокрема, цю проблему створює стаття 124 змін до Земельного Кодексу України, яка викладена в такій редакції: «набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі». Або частина друга статті 127 викладена в такій редакції: «продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціонах), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі».

— Олеже Олексійовичу, як ці законодавчі норми позначаться на ситуації в державі?

— Аналізуючи затверджені зміни, для порівняння наведу приклад. Раніше, коли суб’єкт підприємницької діяльності мав намір взяти в оренду землю, то це питання розглядали органи місцевого самоврядування та виконавчої влади і виділяли землю. Нині ситуація змінилася, бо в законі сказано, що земельні ділянки в оренду і на продаж виділяються на конкурентних засадах. З однієї сторони — це добре, бо буде наповнюватися бюджет і здорова конкуренція певним чином стимулюватиме розвиток бізнесу. Але, з другого боку, нововведення рівняє всіх під один шаблон, що не дає змоги розвивати соціальну сферу та інколи призводить до хаосу в сфері підприємництва. Адже вже зараз очевидно, що аукціон на оренду певної земельної ділянки в переважній частині випадків буде вигравати той підприємець, який захоче відкрити, наприклад, казино, якийсь розважальний заклад чи велике торгове підприємство, а не ті суб’єкти господарювання, що матимуть намір побудувати, наприклад, лікувальний центр чи спортивний майданчик. Незрозуміло, в якій спосіб тоді можна буде покращувати медичне обслуговування, розвивати освіту, культуру, мистецтво чи той самий малий бізнес? Доволі часто виникають такі випадки, коли потрібно негайно надати згоду для отримання дозволу на оренду землі несільськогосподарського призначення, але згідно зі змінами цей процес гальмуватиметься. Маю на увазі, до прикладу, оренду земель несільськогосподарського призначення службою автомобільних доріг для обслуговування шосейних трас, забезпечення протипожежної безпеки. Ну, як можна виставляти на аукціон земельну ділянку, коли в нас однією дорогою місцевого чи державного значення опікується одна й та сама служба автомобільних доріг. Подібних прикладів можна навести багато. Тобто, як завжди, в нашій країні розглядається тільки один бік проблеми: не вистачає зернових, то давайте скрізь сіяти кукурудзу (як це було за правління Хрущова); громадяни вживають багато алкогольних напоїв — то що, треба вирубати виноградники (як було за генсека Горбачова), а зловживання із землею попереджати виключно аукціонами? Тобто, все-таки потрібно, щоб для вирішення соціальних проблем земля надавалася місцевою владою без проведення аукціонів, так само як і на розвиток важливих інвестиційних проектів, віддача від яких буде не сьогодні чи завтра, а, можливо, через 10 років і більше. Навіщо тоді місцева влада, якщо через ці зміни до закону вона позбавляється права планувати розвиток своїх територіальних громад.

— Хто має право проводити аукціони?

— Стаття 137 Земельного кодексу змінена так: «Проведення земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи державним органом приватизації, чи центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів». Це говорить про те, що юридична особа обов’язково повинна мати ліцензію для проведення цих торгів. На жаль, жодна організація нині не має ліцензії на проведення як аукціонів з продажу земельних ділянок, так і оренди земельних ділянок. І це проблема. Бо зараз навіть не вирішено, який саме орган надаватиме ліцензії. Це призводить до зволікання та затримки розвитку підприємницької діяльності і захисту соціальної сфери. Тобто, в прийнятих нововведеннях не все продумано і доведено до логічного завершення. Приміром, щоб не трапилося зловживань стосовно ліцензування, треба запровадити однакові критерії надання ліцензій організаціям.

— Як, на вашу думку, можна виправити ситуацію?

— Я вважаю, що потрібно в квітні цього року, не пізніше, переглянути Бюджетний кодекс і внести зміни, які відповідали б потребам нашого суспільства. Депутати органів місцевого самоврядування висловлюють власне бачення стосовно шляхів вирішення проблемних питань і направляють звернення до парламентських комітетів, до тих депутатів, які закріплені за нашою областю. Приміром, доводимо свої міркування щодо законопроекту «Про боротьбу з організованою злочинністю» і Бюджетного кодексу. Дуже хвилює питання з державними закупівлями. Ми порушуємо ці питання задля того, щоб просто легше жилося нашим громадянам. Тому що часто закони приймаються людьми, абсолютно відірваними від нашого сьогодення і суспільства. Потрібно, щоб усі процеси йшли об’єктивно, і громадяни відчували допомогу влади.

— Які ваші міркування з приводу незавершеної землевпорядної документації, котра розпочата суб’єктами підприємницької діяльності (фізичними чи юридичними особами) у 2006 та 2007 роках?

— На мою думку, ті організації, яким органи місцевого самоврядування, виконавчої влади надали дозволи на складання проектів землеустрою стосовно відведення земельних ділянок в оренду протягом 2006 та 2007 років, тобто до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», повинні отримати землю в оренду без перешкод.

Суб’єкти підприємницької діяльності мали певні фінансові затрати на виконання землевпорядної документації. Отримали майже всі погодження відповідних служб згідно з чинним земельним законодавством. Процес отримання земельної ділянки в оренду часто затягується до

2 років. Та й відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. А до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» діяла правова норма, яка не забороняла відводити в оренду земельні ділянки без проведення торгів.

— Не менш важливим сьогодні є питання продажу земель сільськогосподарського призначення. Бо продовження мораторію на продаж землі спричинило неоднозначні міркування в громадян. Ви їх поділяєте?

— Справді, в суспільстві існують діаметрально протилежні думки, бо ринок сільськогосподарської землі в Україні мав запрацювати ще торік, але термін мораторію знову продовжено. Швидше за все, він переноситиметься ще не раз. Бо в нашій державі ще й досі немає досконалих правових механізмів, які забезпечували б захист прав дрібних власників землі у відносинах з крупними землевласниками.

Статистика свідчить, що близько 30 відсотків власників земельних паїв не мають правонаступників. Як наслідок, у них відсутня мотивація до збереження права на ці земельні паї. Майже 55 відсотків — це особи пенсійного віку, з невеликими доходами. Тому ці власники, в більшості своїй, мають бажання продавати земельні ділянки. Це є підтвердженням того, що земля повинна стати товаром. Але і земля, і самі власники мають бути захищеними. На моє переконання, всі питання стосовно ринку землі мають розумно регулюватися на державному рівні. Нам потрібно брати приклад із цивілізованих країн. Скажімо, в Польщі іноземним громадянам, тобто нерезидентам, дуже важко купити землю. Бо потрібен спеціальний дозвіл Кабінету Міністрів.

Перебуваючи торік у цій європейській країні, ми дізналися, що її уряд неохоче надає іноземцям це право, а віддає перевагу своїм громадянам. Але, знову ж таки, встановлена певна максимальна межа на придбання земельних ділянок, щоб не допустити утворення латифундій, як за часів феодалізму. Пам’ятаєте, як у класика сказано: «Їдеш один день, і навкруги чия земля? — Калитчина. Їдеш другий і третій день, а все ще земля Калитчина». Так от, щоб таких латифундистів у нас не було, вважаю, що потрібно встановити максимальну межу придбання земельних ділянок фізичною та юридичною особами. Приміром, встановити норму, що кожній фізичній та юридичній особі надається право мати у власності 50 чи 100 га землі. Але, це як приклад, зрозуміло, що норми мають визначати експерти, науковці й державні структури.

Коли ви мене запитаєте: «Як контролювати максимальні норми придбання землі юридичними особами?» — я відповім так: «Оскільки засновниками і власниками підприємств в основному є фізичні особи, то реєстр з виділення земельних ділянок має вестися Державним земельно-кадастровим центром по кожному засновнику підприємства, який придбав у власність земельну ділянку (бо одна фізична особа може одночасно бути засновником декількох юридичних фірм і на кожну з них отримати кілька земельних ділянок)». На мою думку, саме такий підхід повинен стати критерієм контролю за наданням земельних ділянок у власність. Це задля того, щоб не було монополізації землі однією і тією ж юридичною особою, що, на жаль, відбувається сьогодні.

І по-друге, так само, як в Польщі, треба надавати право на придбання земельних ділянок для нерезидентів тільки за рішенням Кабінету Міністрів. Тому що є певні занепокоєння. Оскільки нині йде конкуренція за ринки збуту. Приміром, іноземні товаровиробники з Бельгії, Голландії, Австрії, які збирають надзвичайно великі врожаї зернових (більш як 80 центнерів з гектара), зацікавлені в тому, щоб не було в них конкурентів в Україні. Бо бояться потенціалу нашої держави. Тому є побоювання, що іноземні інвестори можуть викупити величезні площі земельних ділянок, залишити їх заростати бур’янами і в такий спосіб позбавити нашу державу конкурентної спроможності.

Отже, я вважаю, що насамперед треба віддавати переваги українському інвестору, який піклуватиметься про соціальний захист людей та розвиток інфраструктури сільських населених пунктів. Нині меценатство все-таки відроджується. Можна навести чимало прикладів, коли керівники сільськогосподарських товариств, заробляючи гроші за рахунок господарювання на землі, вкладають значну їх частину в газифікацію, розвиток соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я та культури. Хоча за законом вони не зобов’язані цього робити, але роблять, бо переймаються проблемами українського села. Своє завжди більше болить.

Держава повинна захищати вітчизняних сільгоспвиробників і допомагати їм виходити на зовнішні ринки. Дуже добре, що Україна врешті-решт вступила до Світової організації торгівлі. Була досить дивна ситуація. Членами СОТ є 147 країн світу, в тому числі й більшість країн Африки. Лише Лівія, Алжир, Судан, Еритрея, де постійно йде війна, та Ефіопія, Джібуті, деякі країни третього світу інших континентів та СНД не вступили до Світової організації торгівлі. А Україна, в центрі Європи, до сьогодні залишалася на задвірках цієї світової організації. Нонсенс. Однозначно, що вступ України до СОТ стимулюватиме розвиток, вихід на зарубіжні ринки, покращання якості товарів, якими користуються наші співвітчизники, тощо.

Безперечно, що рано чи пізно ринок землі все одно доведеться відкривати, і ми маємо бути готовими до цього. Оскільки земля — це основне наше багатство, значна складова національної безпеки нашої держави, тому потрібно продумати ступені захисту, і, безумовно, всі ці питання потрібно вирішити досить виважено і справедливо — на користь України і всіх її громадян.

Інтерв’ю взяли Світлана КОВАЛЕНКО,Сергій ПАВЛЕНКО.

Чернігів.