Віктор Чамара: «Історія Укрінформу вміщує кілька епох»

Одне з чільних місць у переліку подій української революції 1917—1921 років, указ про заходи з відзначення 90-річчя якої підписав Президент України Віктор Ющенко, належить створеному в 1918 році Українському телеграфному агентству. 90 років його наступникові — Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ» — виповнюється 16 березня 2008 року. Чим сьогодні живе агентство, як бережуть у колективі його історію, продовжують традиції, збагачують літопис справ минулих поколінь, чи комфортно почувається воно в новому тисячолітті —про це розмова нашого кореспондента з генеральним директором Укрінформу Віктором ЧАМАРОЮ.

— Пане Вікторе, як ви коротко охарактеризували б пройдений агентством шлях?

— Як і в житті будь-якої людини, на ньому були і терни, й зірки, був буремний час революційних подій, утворення Української держави на чолі з гетьманом П. Скоропадським, проголошення Української Народної Республіки, прихід більшовиків. Були перші і наступні радянські п’ятирічки, були голодомори, були Велика Вітчизняна, освоєння цілини. Кожен з цих періодів можна, звичайно, деталізувати, розгорнути в ціле історичне полотно. Однак все це — вже історія. І вона, ця історія агентства, без сумніву, вміщує кілька епох.

— А якщо все ж до неї звернутися, хоча б до того часового відліку, який має живих свідків і учасників з числа нинішніх працівників, то які події особливо пам’ятні в контексті висвітлення їх Укрінформом?

— Найтяжча — аварія на ЧАЕС і її ліквідація. Хтось, можливо, скептично махне рукою, мовляв, чи багато тоді дозволялось розповідати про жахливу катастрофу і чи доступною була інформація. Тому так багато важили тоді кожна новина, кожне слово про все, пов’язане з Чорнобилем. І першопрохідцями тут були репортери Укрінформу (на той час — РАТАУ). Саме вони давали повідомлення і з Прип’яті, і з Чорнобиля, які розходилися світом у перші з моменту аварії дні. А перший фотознімок зруйнованого реактора, зроблений з гелікоптера нашим фотокором Володимиром Репіком, надрукували, без перебільшення, газети практично всіх країн.

Примітно, що фактично всі ми їздили у район аварії в оперативному порядку, не оформляючи відряджень, — і репортери, і фотокори, і водії. Тоді було не до цього. З тієї когорти, на жаль, дочасно пішли з життя Олександр Синельник, Анатолій Піддубний. Такою ціною агентство виконувало свій обов’язок. Ще однією подією, висвітлення якої є помітною віхою в історії Укрінформу, стало проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України. Укрінформ першим поширив повідомлення про це доленосне рішення нашого парламенту, яке швидко облетіло зарубіжжя.

— Відтоді минуло майже два десятиліття. Якими вони були для агентства?

— Різними. Ми активно включились у міжнародне співробітництво, ще у 1995 році стали членами Європейського альянсу інформаційних агентств, де нашими партнерами стали інформагентства 29 країн. Позаторік за ініціативи Укрінформу на установчій конференції у Києві створено Причорноморську асоціацію національних інформаційних агентств. За двосторонніми угодами ми співпрацюємо сьогодні з понад 50 зарубіжними агентствами та інформаційними службами, серед яких, зокрема, одні з найстаріших і найавторитетніших у світі — Сіньхуа (Китай), ТАНЮГ (Сербія), БТА (Болгарія), Бі-Бі-Сі (Великобританія), ІТАР-ТАКС (Росія), МТІ (Угорщина), Пренса-Латина (Куба, Південна Америка) тощо.

Прагнемо нарощувати технічний потенціал, запроваджуємо новітні технології, нові інформаційні продукти, у тому числі — мультимедійні.

— Давайте спробуємо стисло окреслити сьогоднішню візитівку Укрінформу.

— Укрінформ щодоби продукує і поширює за різними напрямами до 1000 новин українською, англійською, російською та німецькою мовами і до 300 фотознімків. Маємо близько 15 власних сайтів, більшість з яких створено на підтримку важливих державних програм, у тому числі соціального спрямування. Ось-ось об’єднаємо всі наші інтернет-ресурси у потужний портал.

У 12 країнах — Берліні, Будапешті, Брюсселі, Вашингтоні, Пекіні та інших столицях — працюють власкори Укрінформу. Їхні коментарі, до речі, доволі часто можна почути в новинах Національної радіокомпанії, на телеканалах. Про інтегрування Укрінформу у міжнародний інформаційний простір я вже казав. До речі, ми в числі 12 агентств — членів Європейського альянсу з 30-ти, які активно розвивають мультимедійний напрям.

— З вашої розповіді здається все доволі гладко. Чи так це насправді? Тим паче, що проблем у вітчизняній інформаційній сфері чимало, та й конкурентів у Укрінформу вистачає.

— Конкуренція, хай і жорстка, це нормально: вона мобілізує, змушує постійно шукати нові рішення, проектувати, впроваджувати.

Щодо проблем, то їх дійсно вистачає. Головна — постійний брак коштів, насамперед на розвиток. Досить трішечки пригальмувати з тим чи іншим проектом, і відстав безповоротно. А за цим — цілком прагматичні наслідки, які не обмежуються втратами агентства, а зачіпають і державні інтереси. Чого вартує, приміром, програш іноземному ЗМІ в оперативності важливого повідомлення, певен, пояснювати не треба. Особливо, якщо це стосується подій, важливих для України у геополітичному контексті, суспільних інтересів. Ви ж знаєте: у будь-якій інформації обов’язково є суб’єктивний момент — авторський. Але ще гірше, коли до неї примішується інтерес іншої держави, причому на збиток нашій, що трапляється доволі часто. Запустять таку, з дозволу сказати, новину, і виправдовуйся потім довго-довго.

Фінансова залежність спричиняє низку похідних проблем — технічних, програмно-технологічних, кадрових.

— До речі, агентство задовольняє рівень підготовки фахівців нашими вузами?

— Як на мене, навіть наймогутніший університет не підготує фахівців, які задовольняють вимоги роботодавця на всі 100. Бо й умови, і завдання, і мета у кожного з них, природно, — свої. Щодо агенційної журналістики, то, на моє переконання, це не просто окремий напрям, це вже окрема сфера. Адже в Україні нині більше ста агентств. Отже, треба застосовувати спеціалізовану підготовку, готувати репортерів. Адже сучасний репортер у світових агенціях — універсал: крім інформаційного фаху, він має широку спеціалізацію і озброєний і фото-, й відеокамерою.

Наскільки мені відомо, саме такий підхід сповідують у навчальному процесі в Київському інституті журналістики. Наступний крок — урізноманітнення форм підготовки. Переконаний, що на часі вже — запровадження іменних творчих майстерень. Як це давно практикується в театральному та кіномистецтві, художньому ремеслі тощо. Скажу навіть більше: в Укрінформі такий підхід застосовується. Але то вже — післядипломна підготовка.

— Вікторе Федоровичу, на пам’яті кілька реформацій у вашому агентстві і навіть його тимчасова ліквідація, зміни назви — РАТАУ, Укрінформ, ДІНАУ, знову Укрінформ. Це що?

— То все чиновницькі експерименти, які давалися нелегко, але треба було пережити це і вистояти. Адже це були удари не просто по колективу, а по багатьох його поколіннях, по історії, бренду. По міжнародному авторитету, зрештою.

— Можна уже вважати, що все позаду?

— Постукаймо тричі по дереву. У 2005 році Президент України Віктор Ющенко підписав доручення розробити і здійснити заходи з реформування і розвитку Укрінформу з урахуванням кращого світового досвіду. Ці заходи — в процесі реалізації.

— Ми бажаємо Укрінформу успіхів. І з ювілеєм вас! До речі, як і коли відзначить його колектив?

— Дякую. Плануємо відзначити у травні — така традиція. Певен, що це свято всіх наших партнерів, читачів, слухачів і глядачів.

Фото з архіву Укрінформу.