«Історія «Чуркіни й ЧСЗ» добігає кінця!», — заявив представник Комітету порятунку заводу Георгій Нестеренко на зустрічі в облдержадміністрації. Під цим твердженням з радістю міг би підписатися багато хто з миколаївців. Вороже ставлення жителів міста до власників колишнього гіганта суднобудування досягло свого апогею. Приватизувавши в 2003-му суднобудівний холдинг, російські підприємці брати Чуркіни довели його до глибокої кризи. Завод, що за кращих часів виводив з доків авіаносці, сьогодні являє собою жалюгідне видовище. Загалом, судна не будуються, техніка не оновлюється, люди не працюють, зарплата не виплачується.

Про перипетії на миколаївському Чорноморському суднобудівному заводі «Голос України» неодноразово інформував читачів. І все-таки є сенс нагадати передісторію, пов’язану з появою на цьому підприємстві приватизаторів. Тим більше що історія ця постійно доповнюється новими даними.

Як коментує процес «приватизації» керівник Робочого апарату НЦБ Інтерполу в Україні Ростислав Вергелес, до реалізації плану про купівлю понад 75% акцій великого підприємства брати Чуркіни приступили наприкінці 2001 року. Тоді вони через посередника зареєстрували на підставних осіб фіктивну компанію у Великобританії й корпорацію в Канаді. А на початку 2003 року, одержавши інформацію про заплановану приватизацію Чорноморського суднобудівного заводу, вирішили знайти підходящий суб’єкт торгів, який би взяв участь у конкурсі, однак точно не став би його переможцем. Таким чином, під час проведення конкурсу після оголошення ціни за пакет акцій Чорноморського суднобудівного заводу переможцем торгів вийшло б підприємство, що контролюється Чуркіним.

12 серпня 2003 року початкова вартість пакета акцій Чорноморського суднобудівного заводу була визначена — 119 мільйонів гривень. По словам Р. Вергелеса, брати Чуркіни через бізнесмена, що займався підприємницькою діяльністю на ринку цінних паперів, придбали вроздріб акції компанії, яка виробляла малотоннажні судна. Потім вони утворили на території України нове підприємство з закордонними інвестиціями, що дало змогу їм взяти участь у конкурсі.

У вересні 2003 року відбулися торги, під час яких Ігорю Чуркіну вдалося придбати пакет акцій Чорноморського суднобудівного заводу в розмірі 90,25% вартістю близько 120 мільйонів гривень.

Чи пов’язана була мета нових власників холдингу з будівництвом суден і відродженням заводу? Відповідь дали вже перші місяці господарювання «інвесторів». Але повернути завод у державну власність, так само, як і втрутитися в їхню діяльність, уже було складно. Держава повністю втратила контроль над підприємством і постійно зазнавала поразки в судовій війні. Судова тяганина, до слова, триває й понині.

«Наслідили» після себе приватизатори так, що на відновлення заводу підуть місяці, якщо не роки. Головний «слід» — величезні борги із зарплати й Пенсійному фонду. До початку 2007 року заборгованість із зарплати всіх підприємств, які входили до складу холдингу, становила понад вісім мільйонів. У Пенсійний фонд недоплатили більш як двадцять мільйонів. Але, судячи з даних офіційної статистики, останнім часом ситуація починає змінюватися. З жовтня 2007 року генеральним директором заводу є Ілля Горн, який запевняє в готовності відродити роботу ЧСЗ і по можливості розраховуватися з боргами.

Поки що слова з ділом не розходяться. У всякому разі, на недавній нараді в облдержадміністрації начальники обласних служб відрапортували: борг із зарплати ДАХК «ЧСЗ» ліквідовано повністю. Вчасно виплачується поточна заробітна плата, що за чотири місяці збільшилася з 1048 до 1500 гривень. Вдесятеро зросла чисельність працюючих, з листопада виплачують аванс. Цього року заплановано довести обсяг виробництва до ста мільйонів гривень. Разом з обласним центром зайнятості завод готуватиме 620 чоловік основних виробничих професій.

Але пікантність ситуації полягає в тому, що нинішня «Державна акціонерна холдингова компанія» — це зовсім не той холдинг, що був до приватизації. З 2003 до 2006 року холдинг практично припинив своє існування. А з використанням його майна було створено безліч самостійних підприємств. Тому, незважаючи на те, що «статистично» борги виплачені, насправді розрахувалися тільки із працівниками материнської компанії, а не з її «дочками».

Цей факт не заперечують ні представники обласної влади, ні керівництво заводу. Борги по всіх підприємствах холдингу становлять близько двох мільйонів 900 тисяч гривень. Але легітимної схеми погашення заборгованості на всіх цих підприємствах поки що не знайдено. По-перше, незрозуміло, як нинішня компанія розплачуватиметься за борги сторонніх юридичних осіб. За ідеєю, не зобов’язана. І, по-друге, — навіть за величезного бажання розплатитися зробити це нині досить складно. Бухгалтерських документів, які підтверджують борги, просто нема.

Тому не можна точно визначити суму загальної заборгованості. Наприклад, за даними Комітету порятунку ЧСЗ, вона становить не три мільйони, а від семи до десяти. Представники цієї громадської організації заявляють, що в них і списки людей відповідні є, і документи, які підтверджують борги. Сьогодні в цих списках близько п’ятисот чоловік, на черзі — ще триста.

Але якщо й буде знайдена схема погашення боргів перед «дочками», то ще залишиться набагато складніша ситуація з підприємством холдингу, якого начебто і не існує. Річ у тім, що в травні 2007 року ВАТ «Суднобудівна верф «Меридіан» рішенням господарського суду знято з Єдиного державного реєстру підприємств. Підприємство просто зникло, а разом з ним списалися й борги із зарплати й у Пенсійний фонд. Водночас, за останніми статистичним даними, зарплати тут не виплачено майже на три мільйони, а перед Пенсійним фондом «Меридіан» заборгував близько п’яти мільйонів. Загалом, немає підприємства — немає проблем?

А поки що колишнім і нинішнім працівникам ЧСЗ лишається сподіватися, що і з боргами розрахуються, і судна на заводі будуватимуться.