Важливим напрямом судово-правової реформи в Україні є приведення організації та діяльності нотаріату України у відповідність з Конституцією України та з принципами організації європейського нотаріату. З метою посилення потенціалу інституту нотаріату як системи превентивного позасудового захисту цивільно-правових інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад України та ліквідації підстав для корупції в питаннях допуску до нотаріальної діяльності та організації контролю за виконанням нотаріусами професійних обов’язків. Безумовно, ці завдання не можуть бути вирішені виключно на рівні підзаконного нормативно-правового регулювання. Тому не випадково у Верховній Раді України шостого скликання лише протягом двох перших місяців з моменту початку її роботи зареєстровано шість законопроектів з цієї проблематики.

Непродумані рішення спричинили потік скарг

Попередній аналіз наявних у парламенті проектів ілюструє їх серйозні концептуальні розбіжності, але при цьому відображає розуміння авторів необхідності продовження реформування нотаріату, що було розпочате 1993 року із запровадженням приватної нотаріальної діяльності, та пошуку шляхів вирішення нагальних проблем, що виникли у цій сфері. Зокрема, минулорічні рішення Міністерства юстиції (наказ № 218/5 від 03.05.2007 р. та наказ № 411/5 від 22.06.2007 р. про збільшення у десять разів і відразу у сто разів граничної чисельності приватних нотаріусів в усіх нотаріальних округах України) зумовили штучне переміщення приватних нотаріусів із сільських районів до обласних центрів та до міста Києва, а також масове звільнення у зв’язку з переходом державних нотаріусів до приватної нотаріальної діяльності. Зазначені рішення спричинили шалені черги в державних нотаріальних конторах, або, у разі відсутності державного нотаріуса у районі, навіть необхідність поїздки людей до іншого району. Об’єктивно виріс потік скарг громадян на організацію роботи державних нотаріальних контор, на неможливість отримати доступ до нотаріальних послуг. Усе це є ганебним явищем, що потребує негайного виправлення.

Уважно дослідивши історію питання реформування нотаріату України, а також концепції, що раніше були предметом розгляду Верховної Ради України у ІV та ІІІ скликаннях, міжнародний досвід країн континентального права, який інституціонально є природнім для України, наукові пропозиції українських вчених, я разом з колегами з інших фракцій підготував законопроект № 1286-1, а також законопроект № 1425-1, які дозволяють системно, поетапно і професійно підійти до вирішення головних проблем сучасного нотаріату України: зменшити соціальні витрати громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави на позасудове забезпечення охорони, захисту і реалізації їх законних цивільних прав та інтересів у відповідності з міжнародними нормами і Конституцією України; створити єдиний нотаріат; установити більш прозорий порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, що відповідатиме вимогам ст. 43 Конституції України, яка закріплює право особи на працю, і міжнародно-правовим актам з прав людини, та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України незалежно від їх майнового статусу; системно врегулювати на законодавчому рівні правовідносини: держава — нотаріус; особа (фізична, юридична) — нотаріус; нотаріус — органи самоврядування нотаріусів; забезпечити організаційні умови для приєднання України до Міжнародного союзу нотаріату та подальшого розвитку міжнародної співпраці тощо.

Нагальним питанням є цивілізоване врегулювання питань державного контролю за нотаріальною діяльністю. Практика застосування чинного закону виявила організаційні, соціальні, економічні та юридичні прогалини у державному регулюванні діяльності приватних нотаріусів, особливо на підзаконному рівні. Не врегульованими на законодавчому рівні залишаються питання про фінансування нотаріальної діяльності, визначення принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, оплату нотаріальних дій, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, проблема заміщення нотаріуса, самоврядування нотаріусів. Потребують розвитку: поняття і предмет нотаріальної таємниці, гарантії нотаріальної діяльності, статус нотаріуса, помічника нотаріуса, відповідальності нотаріуса.

Потреба створення єдиної системи

Чинний закон «Про нотаріат» поділяє нотаріат на державний і приватний. Такий поділ є штучним, оскільки документи, посвідчені як державними, так і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Приватні нотаріуси вчиняють ті самі нотаріальні дії, що й державні, за винятком оформлення спадкових прав. Виправити цю ситуацію можна двома способами: зрівняти у компетенції державних і приватних нотаріусів або об’єднати державний і приватний нотаріат в єдину систему.

Реалізація першого варіанта створює такі проблеми: утримання за рахунок держави нотаріальних контор, виплата заробітної плати та здійснення соціальних виплат працівникам державних нотаріальних контор, сплата комунальних послуг, орендної плати, ремонту приміщень, здійснення їх технічного оснащення та інші. Звичайно, частина цих витрат компенсується державним митом, яке справляють державні нотаріуси.

Натомість, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає оподаткування доходів від продажу, дарування, міни, прийняття у спадщину рухомого і нерухомого майна. Оскільки подвійне оподаткування законодавством заборонено, необхідно буде скасувати справляння державного мита за вчинення відповідних нотаріальних дій, а це — левова частка коштів, які отримувала держава у вигляді державного мита, що справляється державними нотаріусами. Отже, утримання державних нотаріальних контор можна розглядати як зайвий тягар для державного бюджету України.

Роблячи такий відповідальний крок, як ліквідація державних нотаріальних контор, потрібно передусім подбати про соціальні гарантії для певних категорій громадян. Ідеться про розмір плати за вчинення нотаріальних дій, адже на сьогодні приватні нотаріуси, як самозайняті особи, справляють плату за домовленістю сторін.

Щоб навести лад у цьому питанні, необхідно в законі встановити мінімальні розміри оплати нотаріальних дій, наприклад, на рівні існуючих ставок державного мита, яке справляють державні нотаріуси; обов’язково визначити пільгові категорії громадян (інваліди, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, пенсіонери, неповнолітні та ін.), для яких розмір плати за вчинення нотаріальних дій не може перевищувати мінімальний розмір.

Держава, що перекладає фінансове забезпечення діяльності нотаріату на плечі самих нотаріусів, у тому числі зобов’язуючи їх обслуговувати пільгові категорії громадян за мінімальними розмірами, може надати відповідні економічні гарантії їх діяльності, адже нотаріуси виконують важливу, суспільно значиму функцію. Такою гарантією може стати спрощена система оподаткування доходів нотаріусів, чи можливість нормативного зарахування витрат, пов’язаних з організаційним і матеріально-технічним забезпеченням нотаріальної діяльності, наданням нотаріальних послуг окремим пільговим категоріям громадян, страхуванням цивільно-правової відповідальності, оплатою праці та соціальним забезпеченням осіб, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, підвищенням кваліфікації, відшкодуванням заподіяної з вини нотаріуса шкоди тощо.

Полегшення, яке породжує проблеми

Складним також є питання про можливість вчинення нотаріальних, а також прирівняних до нотаріальних дій іншими особами, зокрема, посадовими особами сільських, селищних рад, головними лікарями лікарень, госпіталів, командирами військових частин, начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами. З одного боку, це полегшує людям можливість посвідчення таких важливих документів, як заповіти і довіреності, а з другого, спричиняє численні судові спори і навіть кримінальні справи у зв’язку з неправильним застосуванням вищезазначеними особами законодавства.

Цивільне законодавство і законодавство про нотаріат розвиваються у напрямі унеможливлення зловживань при посвідченні заповітів і довіреностей. Це і спеціальні бланки, на яких викладаються тексти нотаріальних документів, і запровадження спеціальних електронних реєстрів, у яких реєструються нотаріально посвідчені довіреності і заповіти, а також використані бланки. Прирівняні до нотаріальних (або посвідчені посадовими особами) заповіти і довіреності не захищені нотаріальними бланками і не вносяться оперативно до електронних реєстрів, що полегшує фальсифікації цих важливих документів і спричиняє корупцію.

Нагального вирішення вимагають і такі питання, як контроль за діяльністю нотаріусів та відповідальність нотаріусів. При врегулюванні питань контролю необхідно чітко розмежувати повноваження Міністерства юстиції і судової влади. Склалася парадоксальна ситуація, коли питання законності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії вирішує суд, а питання законності вчиненої нотаріальної дії вирішує Міністерство юстиції. Вважаю, що давати оцінку законності вчиненої нотаріальної дії або відмови у вчиненні нотаріальної дії повинен тільки суд. Це — світова практика. А Міністерство юстиції має вирішувати питання допуску до нотаріальної діяльності, організації нотаріальної діяльності, додержання нотаріусами правил нотаріального діловодства тощо.

Щодо відповідальності нотаріусів, то чинний закон України «Про нотаріат» передбачає лише такий засіб адміністративного примусу, як можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Міністерством юстиції України. Вочевидь, у законі необхідно запровадити також інші санкції. У європейських країнах питання відповідальності нотаріусів розглядають органи професійного самоврядування — нотаріальні палати, які застосовують до нотаріусів професійні стягнення.

Для розгляду справ про порушення нотаріусами законодавства, правил професійної етики, правил нотаріального діловодства необхідно створити регіональні кваліфікаційні комісії нотаріату в кожній області України. Для об’єктивного розгляду справи до складу таких комісій повинні увійти, окрім представників відповідних територіальних управлінь Міністерства юстиції, нотаріуси, а, можливо, науковці, викладачі, депутати місцевих рад. Підставами для розгляду справ такими комісіями можуть бути заяви і повідомлення громадян, подання Міністерства юстиції, повідомлення у засобах масової інформації, рішення суду про встановлення факту порушення нотаріусом закону при вчиненні нотаріальної дії та інші факти, що потребують перевірки.

Маю надію, що прийняття запропонованих змін до Закону України «Про нотаріат» буде позитивно сприйняте у суспільстві, оскільки наслідком цього стане покращення рівня забезпечення населення правовою допомогою у сфері цивільного обігу, організації та здійснення нотаріальної діяльності, встановлення пільг для незахищених верств населення, у тому числі при обслуговуванні приватними нотаріусами, контроль за законністю нотаріальної діяльності, розвиток міжнародної співпраці тощо.

Сергій МІЩЕНКО, голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.