У Луганському музеї історії і культури міста відкрито експозицію, присвячену Климентію Єфремовичу Ворошилову.

Він — соратник Сталіна, один із радянських вождів. Нині його по-різному оцінюють, але для Луганська, який двічі носив ім’я радянського маршала, Ворошилов, напевне, завжди залишиться людиною, з котрою пов’язаний розвиток міста та області.

Музей

Музей Ворошилова стали створювати в Луганську після смерті земляка, в 1970 році. З огляду на заслуги Ворошилова перед країною Президія Верховної Ради СРСР тоді ухвалила увічнити його пам’ять. Але, навіть якби і не було такого рішення, луганчани самі б постаралися. Надто вже багато чим місто й область зобов’язані цій людині.

Ще в 1935 році Климентій Ворошилов закликав своїх земляків: «Змити з обличчя міста століттями накопичений бруд!» Під цю програму вибив 20 мільйонів карбованців. У Луганську активно будували кінотеатри, школи, будинки для робітників, заклали парки, посадили 100 тисяч дерев, пустили перший трамвай. Ворошилова розбирали на Політбюро, мовляв, багато витрачає на Луганськ. Але він робив своє. Допоміг вийти Луганську зі складу Донецького регіону, і в 1938 року на карті Української РСР з’явилася Луганська область.

Після війни, завдяки Ворошилову, швидко відновили паровозобудівний завод, активно будували житло, а в 1958 році з’явилося обласне телебачення — одне з перших у країні.

Здавалося б, повинно було залишитися чимало архівних документів для музею. Але все збирали по крихтах, долаючи безліч перешкод.

— Щоб оформити пропуск до архіву Інституту марксизму-ленінізму, знадобилося півтора року, — розповідає головний хранитель Луганського музею історії і культури міста Олена Єрошкіна. — Фотографувати — не можна, лише робити записи. Багато чого я записувала в зошит. Його перевіряли в спецчастині архіву, половину записів вирізали.

Деякі факти біографії К. Ворошилова за сімома печатками й понині.

Бібліотека

— Доводиться чути, що Ворошилов був людиною недалекою, неосвіченою. Але подивіться його бібліотеку, і ви зміните думку. Книжки, що належать Ворошилову, мені довелося буквально рятувати, відправивши їх з Москви до Луганська, — розповідає О. Єрошкіна. — Це по-своєму унікальна бібліотека.

«Музейна» історія ворошиловської бібліотеки почалася більш як двадцять років тому. До Луганська приїхав завідувач відділу пропаганди ЦК КПРС Михайло Морозов, котрий працював з Ворошиловым майже сорок років. Зрозуміло, він зайшов у музей свого соратника. Молоді співробітники музею попросили гостя допомогти знайти бібліотеку Ворошилова, що, за чутками, загубилася в підвалах Кремля. Звернення луганчан до КДБ успіху не принесли. А Морозов допоміг! Книги розшукали в арсеналі Кремля. Поки шукали, на право володіти бібліотекою Ворошилова стала претендувати навіть Центральна бібліотека імені Леніна. Якби луганчани забарилися хоча б на день, бібліотеки б їм не бачити. Але вони встигли вивезти з Кремля 12 тисяч 370 видань, що належали іменитому землякові. Там є досить цінні книги. Одне видання 1684 року містить позначки Петра І, інші зберегли автографи Черчілля, королеви Єлизавети, Мао Цзедуна. Дуже цінні й ті, котрі в яких є позначки самого Ворошилова. Записи на полях підтверджують, що Ворошилов не просто читав, а працював з ними. Автори серйозні — Кант, Макіавеллі, Гегель.

У музеї виставлено лише близько 5 відсотків бібліотеки Ворошилова, решта — в сховищі, але доступ до неї відкритий.

Подарунки

Їх багато, але в музеї експонуються найунікальніші. Ось картина знаменитого бельгійського художника Полюса. На Всесвітній виставці в Брюсселі Климентій Єфремович довго розглядав одну картину. Пейзаж нагадав йому рідний край, Алчевськ... Він сказав про це королю Бельгії, котрий супроводжував його. Той зняв картину, зробив дарчий напис і вручив гостеві. Картина довго була в сина Ворошилова, поки Олена Єрошкіна не попросила її для музею. Кілька років тому до Луганська приїхав посол Бельгії і, побачивши картину співвітчизника, зрадів і здивувався. З’ясувалося, Луганськ володіє оригіналом картини цього художника, чиї твори має тільки Ермітаж.

Бронзового Будду (40 кг), колись подарованого Ворошилову, Олена везла з Москви буквально на руках. Зима була сніжна, і дівчина, поставивши Будду на клейонку, везла московськими вулицями, як на санчатах, до потяга. Будду подарував Джавахарлал Неру — за те, що Ворошилов залагодив конфлікт між Китаєм і Індією.

У сховищах музею багато особистих речей маршала — зброя, одяг, посуд, меблі, годинники, фотографії, прикраси, але немає жодної справжньої бойової і трудової нагороди. Всі вони в Москві, і поки немає можливості їх придбати.

Луганськ.

На знімку з музейної експозиції — Климентій Ворошилов (Клим Ворошило).

Репродукція автора.