Наприкінці минулого року голова ради Меморіалу «Яд Вашем» Йосиф Лапід в ефірі «Німецької хвилі» оголосив сенсаційну новину: в їхніх архівах знайдено збірку документів, одержану з німецьких та радянських джерел, які вказують на причетність Романа Шухевича до каральних операцій проти цивільного населення Львова влітку 1941 року. «У нас є ціле досьє, з якого випливає, що Шухевич був одним із причетних до масових убивств», — запевнив пан Лапід і додав, що українська сторона не зверталася до них з проханням передати ці документи. В разі такого звернення його навіть збиралися задовольнити...

Зрозуміло, цей інформаційний привід надихнув на бурхливу творчість багатьох вітчизняних та іноземних журналістів і став каталізатором для й так активної кампанії «знавців справжньої історії» проти «українських нацистів», яким «ідейний спадкоємець» Ющенко присвоює звання Героя України. Серед багатьох специфічних «епітетів» з приводу «яскравого доказу фашистської суті» Шухевича та його «поплічників» лунали й звинувачення на адресу офіційних органів, які загадково відмовчуються і вперто не виявляють бажання ознайомитися з тим убивчим досьє. Насправді «впертість» затяглася на зовсім не загадкову паузу.

Вже через дванадцять днів після інтерв’ю Держкомітет архівів України надіслав до Ізраїлю офіційного листа з проханням ознайомити наших фахівців із збіркою названих документів. Таке саме бажання висловив в аналогічному зверненні й Український інститут національної пам’яті: до речі, це прохання для певності передали не через «листоношу Пєчкіна», а через заступника міністра закордонних справ Ізраїлю. Але тут чомусь «загадково» замовчав адресат: жодної відповіді на ці листи більш як два місяці не надходило. І довелося тоді «йти до Сіону» самим.

27 лютого до Ізраїлю вирушила урядова делегація, до складу якої увійшов, зокрема, радник голови СБУ з науково-дослідної роботи, співробітник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Про окремі результати цього повчального у багатьох відношеннях візиту він і розповів днями на брифінгу. З’ясувалося, що збірку матеріалів все-таки передали, але не «Яд Вашем» нашій делегації, а українська сторона — представникам меморіального комплексу. Це — копії документів з архіву СБУ, які висвітлюють ситуацію у Львові влітку 1941 року, та матеріли КДБ, які розкривають технологію створення легенд про участь українського батальйону «Нахтігаль» в антиєврейських акціях. Навзамін, уточнює пан В’ятрович, попри радіообіцянки Йосифа Лапіда, не тільки не задовольнили наше прохання подивитися на їхнє досьє, а досить туманно пояснили, чому не готові передати матеріали про Романа Шухевича. Нібито вони не зібрані в окремий комплекс, можуть бути розкидані по всьому архіву, і для того, щоб їх віднайти, потрібна спеціальна дослідницька робота. Яким чином провів її голова ради Меморіалу, залишилося за рамками цих пояснень.

Далі — ще цікавіше. Директор архівного департаменту «Яд Вашем» Хаїм Гертнер заявляє, що жодного досьє на Шухевича в їхніх сховищах немає, а автор «сенсаційних» заяв Йосиф Лапід... не є співробітником архіву. Документи, які зрештою все-таки передали українській стороні наприкінці візиту, можуть претендувати на роль аргументів лише для певних «полковників» із «погонами» докторів історичних наук: це копії кількох сфабрикованих КДБ папірців із свідченнями трьох людей, завербованих ним же для участі в пропаганді «злочинів» українських націоналістів (документи про вербування знайдено в архівах СБУ ще до поїздки делегації в Ізраїль).

Отже, і в цій історії все обмежилося традиційним анекдотичним сюжетом: не біда, що в священика немає доньки, головне, голосніше крикнути, що вона повія. Завжди знайдуться люди, готові цю «характеристику» донести до широких мас...

Між іншим, недавно одна читачка «опротестувала» мою публікацію про криваві рейди спецзагонів, які «косили» під УПА в Західній Україні, також доволі «серйозним» аргументом... — вирізками з газети «Комуніст». Шкода, що не було в неї під рукою радянської партійної преси зразка 40-50-х років. «Сенсації» пана Лапіда на тлі тодішніх звітів про «подвиги «яструбків» і «звірства бандерівців» видалися б нам маленькою бульбашкою. Втім, такими вони виявилися і сьогодні.