Ім’я лікаря Володимира Берсенєва, директора Інституту проблем болю, оповите певною загадковістю. З одного боку — світове визнання і вдячність десятків тисяч пацієнтів, котрих офіційна медицина прирікала на неминучу тяжку операцію, інвалідність, а він без скальпеля поставив на ноги. З іншого — абсолютна байдужість до його досліджень та методик з боку керманичів вітчизняної медицини та заздрощі колег.

Якось на прийом до Володимира Берсенєва прийшла жінка-фармацевт, котра 17 років безрезультатно лікувала підшлункову, панкреатит, гастрити, а вся біда виявилася у хребті. За статистикою Інституту Стражеско 80 зі 100 пацієнтів приходять не за адресою — вони роками лікують здорове серце, а не остеохондроз. «Від хвороб хребта людина часто перетворюється з учасника життя на його свідка, — каже лікар. — Зараз грижі міжхребцевих дисків набули у всьому світі такого розмаху, що багато людей навіть перестали через них говорити про футбол і жінок». Офіційна медицина дуже швидко дає багатьом хворим направлення на операції, однак вони нерідко дають ускладнення і головне — не ліквідовують причину виникнення патології. Таких прикладів безліч. Приміром, у клініці В. Берсенєва лікувалася 27-річна киянка, котра після начебто нескладної операції могла ходити лише з паличкою — її нога залишилася напівпаралізованою. А під час офіційного візиту до України Президента Ізраїлю один із членів його делегації залишився на лікування у Київі в Берсенєва — після двох операцій у кращих ізраїльських клініках він упродовж двох з половиною років уночі не міг лежати у ліжку і спав сидячи.

«Ця проблема у всіх країнах світу перетворилася в аморальний бізнес», — вважає Володимир Андрійович. Приміром, у Києві в одній діагностичній фірмі на конвертах зі знімками МРТ одразу надруковано мобільний телефон одного нейрохірурга. «Оперувати треба лише тоді, коли є загроза спинному мозку, і операції потребує лише 1 із 300 пацієнтів із діагнозом «грижа», а решту треба лікувати консервативно», — каже лікар і розповідає про те, як після двох-трьох курсів його лікувальних сеансів люди, на яких махнули рукою інші лікарі й котрих привозили до клініки родичі, починають ходити самостійно. Яскравий приклад — колишній футболіст із київського «Динамо», котрий після банальної застуди отримав надзвичайно сильне запалення мозку, а отже — втрата пам’яті, параліч, перша група інвалідності, пішла дружина. Нині він повернувся до нормального життя.

Володимир Берсенєв народився в Естонії у родині військового, закінчив архангельський медінститут, захистив кандидатську дисертацію у Львові, а від 1978 року живе і працює у Києві. Він автор понад 100 монографій, навчальних посібників, наукових робіт, захищених 15 патентами, понад 70 науково-популярних видань різними мовами.

Його власна доля також сповнена драматизму. Дехто називає його Дон-Кіхотом, котрий воює з вітряками. Ще за радянських часів, у 1980-х—початку 1990-х, після захисту кандидатської, на його дослідження звернули увагу в Москві — керівництво Військово-промислової комісії при Раді Міністрів СРСР. Група вчених на чолі з В. Берсенєвим працювала над удосконаленням нових методик лікування різних патологій хребта та нервової системи «за легендою», результати досліджень очолюваного ним Київського філіалу Науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії тримали в секреті. Постановою Ради Міністрів СРСР від 1988 року було затверджено державну програму «Способи і методи клінічної експериментальної нейровегетології та безмедикаментного лікувального впливу». А Президія Академії наук СРСР включила метамерні методики до найважливіших фундаментальних і прикладних досліджень останньої радянської «п’ятирічки» — 1985—1990 рр. На впровадження новітніх методик передбачалося направити 2,4 мільярда карбованців — половину вартості найбільшого на той час будівництва країни, Камського заводу вантажних автомобілей. Виконання цієї програми було покладено на 42 медичних НДІ. Завдяки лікуванню за метамерними методиками вдалося у буквальному сенсі поставити на ноги й повернути до активного повноцінного життя понад 50 тисяч пацієнтів.

Метамерні методики полягають у введенні мікродоз лікарських препаратів (не хімічних, а біологічно активних, здебільшого виготовлених із нервових клітин тварин) безпосередньо у певні точки, рефлексогенні зони тіла, де виникли патологічні процеси — у ноги, руки, спину, шию, голову. «Метамерні ін’єкції є своєрідними каплями здоров’я, які зрошують нервову систему людини, — каже лікар. — І міжхребетні грижі поступово розсмоктуються».

Однак у вирі політичних пристрастей з розпадом СРСР 15 січня 1990 року відділ нейровегетології та проблем болі, котрий очолював В. Берсенєв, було ліквідовано й «викинуто на вулицю» зі стін Київського інституту ортопедії, з обладнанням, апаратурою, документацією і персоналом у 120 осіб. Конкуренти В. Берсенєва — ортопеди, хірурги, у котрих він забирав «хліб» (адже після лікування за метамерними методиками пацієнти не потребували хірургічного втручання) — оголосили лікарю «неоголошену війну», не скуплячись на критику на адресу колеги в наукових виданнях та у високих кабінетах. Проте 1995 року В. Берсенєв разом із колегами-однодумцями відкрив власну клініку —Інститут проблем болю. Згодом було створено ще одне відділення, де нині лікують маленьких пацієнтів із страшним діагнозом — дитячим церебральним паралічем.

Лікарю Берсенєву доводилося свого часу ставити на ноги багатьох партійних чиновників, зокрема, Володимира Щербицького, Гейдара Алієва. Його нинішні пацієнти — від маленьких дітей, простих селян до іноземців, видатних спортсменів, артистів та VІP-персон. Останні під час лікування зазвичай обіцяють «замовити слівце» у високопосадовців, однак це слівце чомусь занадто довго блукає між високими кабінетами, гублячись у тамтешніх нетрях. Хоча у лікаря є безліч цікавих ідей, зокрема, відкрити у кожній поліклініці «протибольові кабінети». Зате листи від простих людей із усієї України з написом на конверті «Київ. Доктору Берсенєву», без детальної адреси завжди знаходять свого адресата, а їхні автори — допомогу.

Його революційні ідеї багатьом чиновникам від медицини здаються фантастичними. Він досі не захистив докторську дисертацію, хоча попередній захист пройшов у Харківському медінституті ще 1993 року. Лікар їздив до Харкова 12 разів, але згодом почув від голови ВАК, що його документів... там нема, тож кинув цю безнадійну затію. Проте до проблем власного визнання Володимир Берсенєв ставиться по-філософськи: «Це все від людських заздрощів». І продовжує працювати.

На знімку: Володимир Берсенєв, директор Інституту проблем болю.