(про проект Закону України «Про правове регулювання організації та проведення азартних ігор на території України»)

У недалекому 2003 році, коли про ліцензування діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу ще не йшлося, а патент коштував 1400 гривень на рік для грального автомата і 64000 гривень на рік — для грального столу з кільцем рулетки, деякі ділки спритно скористалися прогалиною у законодавстві. В результаті — гральні автомати почали встановлювати частіше газетних кіосків. Сьогодні «однорукі бандити» підстерігають азартних шукачів удачі повсюдно: на вулицях, у переходах метро, вестибюлях театрів, хлібобулочних магазинах, на зупинках громадського транспорту. А скільки в Україні функціонує казино? Лише в одному Києві їх понад 70. Це жодним чином не відповідає європейським стандартам, оскільки перевищує встановлену пропорцію — одне казино на 200 000 мешканців — аж у шість разів.

Запеклими ігроманами стали за цей час і діти, і дорослі. І було б нерозважливим вважати, що в такі ігри бавляться лише люди, котрі мають значний статок. Скільки сімейних трагедій сталося саме через те, що діти, побачивши розмальовану рекламу на кшталт: «Шалені бабки», летять до ігрових закладів, немов ті метелики, бо ж вірять, що можуть ними, «тими бабками», заволодіти. А спробувавши один, другий раз, стають заручниками гральних автоматів і вже не нехтують будь-якими засобами здобути для цього гроші. А скільки дорослих «просаджували» цілі зарплати або брали в борг, щоб розбагатіти у такий спосіб!

Шкода таких ігроманів. Мало того, що вони стають залежними від азартних ігор, а це так само небезпечно, як і бути залежними від наркотиків чи алкоголю, до того ж такі гравці з часом інтелектуально і морально деградують, адже механічні дії та мінімум розумових зусиль зовсім не сприяють їхньому розвитку. Але це один, так би мовити, моральний аспект цієї проблеми.

Є й інший. Безконтрольний розвиток грального бізнесу призвів до того, що сьогодні майже 60 відсотків цього бізнесу є тіньовим. На думку експертів, зокрема, президента фонду «Українська фундація» В. Цендровського, власники гральних автоматів лише на киянах щорічно заробляють до 3 млрд. грн. Прибутковість цього бізнесу сягнула небачених розмірів: 300—600, а то й 1000 відсотків. Але ж залишається сумнівним, чи сплачуються належним чином від таких надприбутків податки? До того ж є й такі, хто їх зовсім не сплачує. Українська асоціація діячів грального бізнесу нещодавно наголосила на тому, що без ліцензій у цій сфері нині працюють до 4,5 тисячі підприємців.

Пригадується, рік тому міська влада низки міст України, зокрема, Києва, Львова, Івано-Франківська, спромоглася виступити проти аж занадто спритних бізнесменів. У Києві, наприклад, заборонили розміщувати гральні автомати в підземних переходах, метро і на зупинках громадського транспорту. Було припинено видачу дозволів на право встановлення нових ігрових автоматів, а ті автомати, на які не було відповідних дозволів, навіть демонтували. Ну й що? Київські бізнесмени розгубилися тільки на якусь мить, а потім подали судові позови проти місцевих органів влади.

Чи не говорить це про те, що система грального бізнесу, яка склалася в Україні до сьогодні, потребує серйозних змін. І щоб цей бізнес його власникам приносив прибутки, державній скарбниці — користь, а гравцям — задоволення без ризику, необхідна фундаментальна законодавча база.

На жаль, нині в Україні немає єдиного законодавчого акта, котрий визначав би основні принципи діяльності у сфері грального бізнесу і забезпечував взаємодію його власників з державою. І для того, щоб відносини між владою і бізнесменами не зайшли в глухий кут, очікувалося, що одним із перших на сесійних засіданнях Верховної Ради України шостого скликання буде розглянуто й проект закону щодо надання послуг у сфері грального бізнесу.

У Верховній Раді України V скликання народними депутатами України робилися певні кроки у напрямі ухвалення єдиного законодавчого акта, який урегулював би питання організації та проведення азартних ігор та розповсюдження державних лотерей. Відповідних законопроектів було шість. Їх авторами були народні депутати України В. Ярощук, С. Матвієнков, М. Кравченко, К. Ляпіна, А. Ружицький, Г. Смітюх, а також автор цієї статті. Один із законопроектів вносився Кабінетом Міністрів України.

Із відомих усім причин Верховна Рада України V скликання достроково припинила свою діяльність, тому жоден із законопроектів стосовно азартних ігор навіть не був підтриманий у першому читанні. В даний час на розгляді парламенту перебувають чотири законопроекти щодо регулювання надання послуг у сфері грального бізнесу, один із них мій.

Отже, я пропоную створити в Україні чотири гральні зони — частини території країни, призначені для здійснення діяльності з організації і проведення азартних ігор. Де саме, в якій місцевості будуть розташовані ці зони, говорити ще рано. Пропозиції стосовно цього розглядатимуться у Верховній Раді. Треба буде передбачити виділення не лише земельних ділянок для спорудження гральних закладів, а й план зміни інфраструктури відповідної місцевості. Згідно із пропонованим мною законопроектом між територіями гральних зон має бути відстань не менш як 500 км. Є пропозиція передавати в оренду землю під розташування гральних комплексів на строк створення гральних зон — 25—50 років. Причому землі, що надаватимуться для вищезазначеної мети, не повинні належати до категорії земель сільськогосподарського, лісогосподарського, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Гральні зони поза межами населених пунктів створюються на відстані не менше 10 кілометрів від населених пунктів, що, певною мірою, зробить їх менш доступними для дітей і підлітків.

Наприклад, у більшості штатів США ігрові заклади розміщені виключно за межами населених пунктів, у Франції їх відкривають у спеціально відведених зонах, до того ж у містах з понад півмільйонним населенням. А в Італії таких закладів — лише п’ять, і всі вони розташовані в прикордонних зонах країни, щоб «перехопити» любителів азарту, які їдуть пограти до Монте-Карло, Франції, Словенії чи Швейцарії. При цьому всі приміщення казино належать муніципалітетам. В Туреччині гральний бізнес заборонено зовсім, а в Ізраїлі він ніколи й не був дозволеним. Перенести всі ігрові заклади на спеціально відведені території нещодавно вирішили в Росії та Казахстані.

У поданому мною законопроекті також передбачається встановлення мінімального розміру статутного капіталу організатора азартних ігор у сумі, еквівалентній 1 мільйону євро за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України. Також пропоную, щоб вартість чистих активів організатора азартних ігор становила не менше 1 мільйона євро за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України. Такі вимоги організатор азартних ігор повинен виконувати при подачі документів для отримання ліцензії, а також протягом усього часу надавання послуг у сфері грального бізнесу. Невиконання таких правил може стати підставою для примусового припинення діяльності.

Вважаю, що досить висока ставка «прохідного бар’єру» у світ грального бізнесу витіснить недобросовісних підприємців, а ті, хто прийме правила гри, не допускатимуть можливості відмивання коштів та приховування їх від оподаткування. До того ж це ще один крок у напрямі наповнення державної скарбниці.

Поясню мою позицію стосовно строку, протягом якого потенційний власник грального закладу зможе отримати ліцензію. Пропоную на розгляд і вивчення документів, відводити тридцять днів, а не три, як пропонувалося одним із законопроектів. Погодьтеся, за три дні ліцензію можна лише «купити», а не отримати її на законних підставах.

Хто ж буде займатися видачею ліцензій? Я свідомо не зазначив у своєму законопроекті орган, на який буде покладено повноваження щодо видачі або невидачі ліцензії. Переконаний, що такий орган повинен визначити уряд. Можливо, це буде Міністерство фінансів України, можливо, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, а, можливо, спеціально утворений орган. Розробляти і контролювати реалізацію стратегії державної політики в сфері грального бізнесу буде Кабінет Міністрів України, він же й вноситиме на розгляд парламенту питання про створення або припинення функціонування гральних зон.

Розробляючи законопроект, я намагався максимально обмежити доступ до азартних ігор дітей і неповнолітніх. Отже, я твердо наполягатиму на тому, щоб у сфері азартних ігор працювали лише ті, хто досяг 21 року(!). Такі само вимоги повинні висуватися і стосовно гравців. Так, навіть не 18, а саме 21 рік, бо дуже молоді люди не завжди можуть адекватно оцінити ризик і врахувати підводні камені не зовсім безпечних ігор. До того ж більшість молодих людей у такому віці ще не працює, а, отже, в ігрових закладах залишатимуться гроші їхніх батьків.

Погоджуся, можливо, запропоновані мною заходи здадуться представникам грального бізнесу не такими вже й прийнятними. Але ж держава створена, насамперед, для захисту громадян та забезпечення їх соціальних прав — якщо ми будемо забувати про це, то невисока ціна нам як політикам.

Насамкінець хочу навести один переконуючий доказ того, що прийняття нового закону слід якомога прискорити. У місті Фастів Київської області громадською організацією «Молода Просвіта» за підтримки релігійних конфесій, політичних партій і громадян міста було ініційовано проект рішення міської ради щодо впорядкування грального бізнесу в місті. Проект був підтриманий депутатами міськради. З того часу пройшло майже півроку, але ще не зроблено жодного кроку з виконання ухваленого рішення. Чому? Потрібен жорсткий закон, який встановить правила взаємодії між державою і підприємцями у сфері грального бізнесу. Закон, який допоможе вивести цей бізнес із тіні, і, нарешті, встановить взаємовигідні економічно правові відносини, що в результаті дозволить вагомо збільшити доходи бюджету від гральної індустрії. Зрозуміло, що на процес врегулювання ринку надання послуг у сфері грального бізнесу піде не один день, нехай навіть — рік чи два, але це треба зробити обов’язково.

Валерій ПИСАРЕНКО, народний депутат Верховної Ради України V і VІ скликань (член фракції БЮТ).