Над прірвою у буряках

На нараді, присвяченій вирощуванню й переробці солодких коренів, яка проходила в Києві у стінах Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук, голови сільгосппідприємств намагалися «звірити годинники» з керівниками цукроварень, виробниками насіння, спеціалістами Національної асоціації «Укрцукор». Вів засідання заступник міністра аграрної політики Іван Демчак. Досидів до кінця багаточасової наради, а не «змився», як часто це роблять окремі керівники міністерства після декількох виступів, пославшись на зайнятість. Уважили солодку галузь саме нині недарма. По-перше, незабаром аграрії сіятимуть цукристі. По-друге, країна стоїть на порозі вступу до Світової організації торгівлі. Наш цукор програє звареному за кордоном за багатьма показниками. Головне, за якістю і собівартістю. Багато фахівців пророкують навіть крах галузі після остаточної інтеграції. Фермер із Кагарлицького району Київської області Олександр Широкоступ вважає, що цього року чимало агроформувань ще більше скоротять площі під стратегічною для заводів сировиною.

Чому? У користуванні фермерського господарства — 3 тисячі гектарів землі. Позаторік цукровий буряк тут вирощували на площі 600 гектарів, середня врожайність з кожного становила 531 центнер. У посушливому 2007-му на 400 гектарах зібрали по 456 центнерів.

— Постає запитання, — каже Олександр Широкоступ, — а чи варто цим займатися? Є бажання, є кому, є чим, але коли порахувати результат... Вал буряків, звичайно, радує, а результат фінансовий — ні. Бо посіяти пшеницю — набагато простіше. Так само кукурудзу, соняшник або сою. З пшениці — гарний прибуток. Кукурудзи нормальне господарство збирає по 10—12 тонн з гектара, помножте на 1200 гривень за тонну, відкиньте затрати. Із 100 гектарів отримуєш не менш як 200 тисяч гривень прибутку. Ціна соняшнику нині — 5 тисяч гривень за тонну, а буде і 5,5 тисячі. Звісно, це не та культура, якою треба захоплюватися, тому що виснажує ґрунти. Але сьогоднішній день потребує, щоб ти заробляв, а не був банкрутом. Соняшнику отримуємо по 3 тонни з гектара і маємо фінансовий результат непоганий. Сої теж по 3 тонни, ціна — 3 тисячі гривень за тонну, рентабельність — 200 відсотків, соняшнику — 300 відсотків. А прибутковість цукрового буряку торік за врожайності 456 центнерів з гектара була 15 відсотків. Якщо так і далі піде, буряком займатися не будемо. Звісно, мине рік-два, повирізають заводи, бо не буде сировини, цукор стане по 10—15 гривень за кілограм, тоді ми всі за втраченим потенціалом жалкуватимемо.

Поки що на нашому внутрішньому ринку цукру надлишок. За підрахунками, ресурси солодкого піску на 2007/2008 маркетинговий рік становлять щонайменше 2940 тисяч тонн. Попри те, що українці щороку з’їдають 1,8 мільйона тонн. Незважаючи на це, солодкий пісок «made іn Ukraіne» залишається «невиїзним». За даними Держмитслужби, у 2007 році експортовано лише 5 тисяч тонн. Але й на вітчизняному ринку зі вступом до СОТ за визначеними правилами гри невдовзі імпортний солодкий продукт витіснятиме вітчизняний. На думку першого заступника голови правління Національної асоціації «Укрцукор» Петра Борисюка, проблеми, пов’язані з членством у цій організації, належним чином не проаналізовані і не осмислені. Уряд опікується переважно політичною доцільністю і технологічними проблемами вступу, але поза увагою перебувають економічні та соціально-економічні наслідки членства. Зі вступом нашої держави до СОТ ми повністю відкриваємо свій ринок цукру для імпорту, адже взяли на себе подвійні кабальні зобов’язання. По-перше, Україна погодилась на зменшення імпортного тарифу на цукор до 50 відсотків від митної вартості замість нинішніх не менш як 300 євро за тонну. По-друге, зголосилася на встановлення квоти на ввезення цукру-сирцю тростинного обсягом 260 тисяч тонн щорічно з року, наступного після вступу України до СОТ.