Поранений прикордонник понад годину стікав кров’ю

— У мене серце кам’яніє, коли по телевізору показують, як обстріляли колону прикордонників, — каже згорьована мати Любов Олександрівна Вінніченко. — Віталік знаходився в автобусі. На ньому був бронежилет. Але куля влучила нижче бронежилета, увійшла збоку в черевну порожнину. Він разом з іншими пораненими корчився від болю і стікав кров’ю в тому автобусі більше години. Кажуть, швидка допомога не могла під’їхати, бо тривала перестрілка. Та я бачила на екрані, як «швидка» пролітає повз обстріляний автобус і не зупиняється. Чому це так? Але хіба на війні хтось може знайти правду?

Подробиці трагедії жінка дізналася від побратимів сина, яким пощастило залишитися живими у перестрілці з бойовиками. Жінка зустрічалася з ними у Черкаському навчальному центрі Держприкордонслужби, куди її запросили 17 червня на церемонію прощання з п’ятьма прикордонниками, життя яких обірвалося тієї «чорної» суботи.

Майор Вінніченко помер у кареті «швидкої» дорогою до лікарні. Коли Любов Олександрівна перший раз бачила цей сюжет по телебаченню, не знала, що в обстріляному автобусі перебуває її син. Вона була певна, що її Віталія там нема. Бо незадовго перед тим розмовляла з ним по телефону і він сказав мамі, що якраз прийшов на службу і готується до занять. 

Мати повірила. Та материнське серце більше довіряє відчуттям, аніж словам. Жінка після розмови з сином зателефонувала невістці. Та також заспокоїла. Ще один дзвінок Любов Олександрівна зробила до онука. 11-річний Назарчик так само підтвердив бабусі, що тато на роботі.

— Тато мене ніколи б не обманув, — ділиться думками з кореспондентом «Голосу України» Назар. — Він не сказав, що їде на війну тому, що я спав, не хотів будити. Тільки рукою погладив і поцілував. Про це я пізніше почув від мами.

Це була друга поїздка майора Вінніченка у «гарячу» точку. Перший раз він провів на східному кордоні майже два місяці. Один із родичів розповів, що вибиратися з того пекла було непросто.

У Жмеринці надзвичайно гарно відгукуються про родину Вінніченків. Лікар-стоматолог Віктор Ковбасюк згадав, як проводжав Віталія на службу.

Батько Віталія Павло працював у газовій конторі у Жмеринці. Помер рік тому в 63-річному віці. Поховали його у селі Носківці Жмеринського району, звідки він родом. Там на сільському кладовищі у вівторок з’явилася ще одна могила — сина Віталія. Його поховали поряд з батьком.

Щиро співчуваємо рідним і близьким мужнього захисника України Віталія Вінніченка. «Слава Героям України!» — такі слова звучали на вулиці Жмеринки після того, як у місцевому храмі Олександра Невського відслужили панахиду за прикордонником майором Вінніченком.