«Поставлю хату і кімнату...»

Усе життя, поневіряючись у казематах, по гостях та по чужих квартирах, Т. Г. Шевченко після заслання по приїзді в Петербург, мабуть, ні про що так не мріяв, як про власну оселю. Мати своє житло — природна потреба кожної людини, без цього вона завжди почуватиметься неповноцінною. Пригадаймо, лишень: «У гостях добре, а вдома краще», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди», «Мій дім — моя фортеця», «В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля».

Улітку 1859 року шеф жандармів, головний начальник ІІІ Відділення В. Долгоруков дозволив поету поїхати в Україну, але наказав встановити за ним суворий нагляд. Слід сказати, що до цього Т. Шевченко вже двічі був на прийомі у «шефа»: по приїзді із заслання і щоб одержати цензурний дозвіл на друкування своїх творів. Про це він зробив такий запис у «Щоденнику»: «За «бажанням графині Н. І. представлявся шефові жандармів кн. В. Долгорукому. Вислухав належне до випадку, але чемне, повчання, тим і завершилася аудієнція».

Я думав: «Де ж я прихилюсь?

І де подінусь на цім світі?»

Однак, не лише самою мрією живе Тарас Григорович, а й робить перші кроки до її втілення. Як згадує троюрідний брат і свояк Т. Шевченка Варфоломій Григорович Шевченко: «... От і стали ми з ним декуди їздити і шукати йому задля кишля такого місця, щоб Дніпро був під самим порогом. Незабаром і знайшли ми таке місце, і справді чудове! Над самісіньким Дніпром, з невеликим ліском. Ця земелька — може, чи й було дві десятини, — належала до власності п. Парчевського». (В. Шевченко. «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка»).

Придбати ділянку, про яку пише Варфоломій, на жаль, не вдалося. Провівши переговори з економією Парчевського, Т. Шевченко виїхав разом із службовцями економічної контори в село Пекарі для обмірювання землі, яку мав купити. Під час обміру Тарас Григорович вступив «у перепалку» з селянином Т. Садовим і «франтом»

Про цей, третій у його житті, арешт, поет писав так: «...Мене догнав становий пристав з містечка Мошни Київської губернії, з кількома десятниками і тисяцьким і, заарештувавши мене, привіз у містечко, не пояснивши причини, за яким правом він це зробив; наступного дня зранку в квартирі станового побачився я з черкаським справником і жандармським офіцером, котрі мені сказали, що начебто я в містечку Межирічі в нетверезому стані богохульствував — при цьому перебували тут-таки ще якихось два чиновники...

Коли ж жандармський офіцер сказав, що він донесе про це Київському генерал-губернатору, то я тут-таки попросив його взяти мене з собою до Києва, оскільки він у той-таки день відправлявся туди, — в чому він мені відмовив начебто через те, що не було місця в екіпажі». (Свідчення Т. Г. Шевченка на допиті в справі обвинувачення його в богохульстві від 6 серпня 1859 р.).

Порозумівшись із Київським губернатором, який співчутливо поставився до поета і звільнив його від арешту, Т. Шевченко деякий час жив у міщанській хатині на Куренівці, яка була тоді крайньою околицею міста. Саме губернатор порадив поетові побути подалі від людських очей, поки вирішуватиметься питання із петербурзьким начальством про санкції щодо нього. (Тепер ця хата на вул. Вишгородській входить як філія до комплексу Національного музею Тараса Шевченка. — В. С.).

Після повернення до Петербурга богемне життя, спілкування з інтелектуальною елітою столиці не відвертають його від «хатнього» задуму. Він розробляє архітектурний ескіз майбутньої хати і в лютому 1860 року надсилає його брату Варфоломію, супроводжуючи листом: «Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько треба, щоб робоча була дубова та круглий ганок скляний на Дніпро». (З листа до В. Шевченка від 18 лютого 1860 р.).

«Нашвидку зроблений»... — це скромно кажучи... Насправді ж архітектурний проект хати виконаний на високому професійному рівні, в ньому передбачено всі деталі й найголовніші розміри... В усьому відчувається рука академіка гравюри.

Протягом червня-липня Варфоломій і Тарас Шевченки остаточно узгоджують нове будівництво оселі — «між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі». Варфоломій допомагає братові придбати у визначеному місці 10 десятин землі під забудову. В листі до Тараса Варфоломій пише: «Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибрав, коло Пекарів, на правім же березі, між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі, єсть лісочок, граничить з Монастирищем; посеред того лісочка — поляна далеченько од города; внизу кілька рибальських хаток; на тій горі дуже багато дичок — яблунь і груш. Садочок завести можна. А любий староденний Дніпро буде здаваться тобі під ногами».

(В. Шевченко. З листа до Т. Шевченка від червня 1860 р.).

Тобто, оскільки торги Т. Шевченка з поміщиком Парчевським виявились невдалими, Варфоломій знаходить новий варіант: «Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибирав».

Тарас Григорович з ним погоджується: «Коли ти кажеш, що коло Канева добре, то бери десять десятин землі з умовою заплатить гроші в продолженіє года в три срока». (З листа до В. Шевченка від 1 липня 1860 р.).

Та не судилося здійснитися палкій Тарасовій мрії — мати свою хату. Через рік Великого Кобзаря не стало. Його вічним житлом і спочинком стала Чернеча гора поблизу Канева, на тому місці, котре він обрав для хати, про яке сказав у своєму безсмертному «Заповіті».

***

Василь СОКУР,кандидат історичних наук,заступник редактора журналу «Дивосвіт».