Тернопільська обласна організація «Спілка власників землі» — об’єднання громадське, тож реальних важелів впливу на земельні відносини не має, але недарма кажуть, що інколи порада ліпша за гроші. Тут завжди можна розраховувати на кваліфіковану консультацію фахівців, хоча її керівництво — голова Лариса Римар та її заступник Богдан Кондра — не є професійними юристами. Але за роки роботи (спілка заснована у 2000 році) вони пізнали всі тонкощі земельних відносин в Україні не гірше, ніж дипломовані фахівці.

Якось Богдану Григоровичу доводилося відстоювати в суді права своїх родичів на земельну ділянку — справу виграли. З того часу він, інженер за фахом, перекваліфікувався в «земельника» і напрацював добру репутацію. Як і «Спілка власників землі» загалом.

Мені якраз довелося бути в спілці, коли сюди завітала делегація із села Сільця Підгаєцького району. Громада їх послала порадитись, як не дати розікрасти до кінця майно колишньої селянської спілки «Сільцівська». Розпаювання відбувалося обманним шляхом, директор спілки не включив до фонду приблизно десяту частину майна, а тепер, щоб затерти сліди, взявся скуповувати в людей їхні частки. Селяни обрали комісію, яка відстоювала б їхні права. Щоправда, не затвердили її склад на загальних зборах пайовиків. Бо колишній директор противиться скликанню зборів, тож усе доведеться починати спочатку. Через закон у нас легко переступають лише можновладці, а простій людині доводиться дотримуватися його букви.

З якими лише задавненими справами не приходять сюди люди. Два управління Тернопільської міської ради приймають протилежні за змістом рішення стосовно однієї й тієї ж справи. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку в повному обсязі передається одному із співвласників. Решта людей позбавляється законних прав в результаті застосування «тіньових» схем приватизації. Порушуються терміни виготовлення державних актів на право власності на землю або їх взагалі не дають, беруть завищену плату за їх оформлення, в чиновницьких кабінетах губляться документи...

Та найбільше «проколюються» селяни під час укладання договорів про оренду земельних паїв. Рідко хто читає ці документи. Діють за принципом: «Уклала Ганя (Маруся, Катя тощо), то і я підпишу». Середня орендна плата за пай в області — 300—400 гривень. Дехто «підмахнув» договір на п’ятнадцять років. Увесь цей час плата за оренду становить лише 1,5 відсотка, може зрости хіба що наприкінці дії терміну договору — аж до двох відсотків. Враховуючи темпи інфляції, копійки. Нині пішла хвиля переоформлення договорів. Крім того, що їх пропонують укласти не менше як на п’ятнадцять років, орендар ще й обумовлює своє право першочерговості на викуп землі, якщо розпочнеться її продаж, право передачі її в суборенду. Не дозволяється селянам і в односторонньому порядку розривати договори. Розробляють ці документи ті, хто бере землю в оренду, тож не дивно, що вони диктують кабальні для власників паїв умови.

— Ми розробили типовий договір оренди землі й будемо пропонувати його для укладання, — каже Лариса Іванівна. — Він увійшов до підготовленого спілкою посібника для сільських голів. Завдяки тісній співпраці з центром підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади і місцевого самоврядування маємо змогу читати там лекції, анонсувати свої напрацювання. Але є питання, які вимагають удосконалення законодавства щодо і використання земель сільськогосподарського призначення, і державної та комунальної власності. Вони відверто розбазарюються.

Не можна довго стояти на місці, стверджує Лариса Римар. Треба створювати електронну систему кадастру. Бо в країні йде цілеспрямована кампанія щодо концентрації землі в руках окремих людей. Це яскраво видно на прикладі Тернопільської області, де такі процеси фактично на завершенні. Причому нові землевласники в основному із столиці. «Спілка власників землі» наполягає: орендна плата за пай має бути як мінімум на рівні п’яти відсотків. Це дало б змогу не лише поліпшити життя селян, а й збільшити відрахування до місцевих бюджетів, покращити інфраструктуру, благоустрій сіл.

Чимало спірних питань (як-то спори за межу), на думку Лариси Іванівни, можна вирішити ще до суду. Тому й пропонує створити при органах місцевого самоврядування дорадчі громадські структури, щось на зразок третейських судів. Громаді краще відомі нюанси справи, ніж чиновникові.

У самої «Спілки власників землі» відносини з владою також не безхмарні. Громадську організацію, так би мовити, не бачать упритул, не залучають до розробки важливих документів, її ініціативи ігнорують.

— Нам часто дорікають, що ми грантоїди, — каже Лариса Іванівна. — Так, ми тісно співпрацюємо з посольствами і урядами багатьох країн, виграємо гранти. Але нині ніхто просто так коштів не дає, за кожну копійку треба відзвітувати, показати реальну роботу. Якби громада, котра утримує чиновників, створила такий контроль за їхньою діяльністю, повірте, ми одразу відчули б результат.

Тернопільська область.

Фото автора.