Серед тридцяти лауреатів педагогічної премії за 2007 рік, встановленої Верховною Радою України, єдина представниця позашкільних навчальних закладів — директор вінницького Палацу дітей та юнацтва Лариса Грінченко.

— Такий щасливий збіг обставин буває, певне, раз у житті, — у пані Лариси очі від радості світяться. — Спочатку внук Максим зателефонував: «Бабусю, я став лауреатом Міжнародного конкурсу скрипалів імені Лисенка», а потім привітали мене з Києва.

Досягненням онука, здається, пані Лариса пишається більше. Чому парламент преміював її? Може, тому, що члени Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти одне із своїх засідань проводили у Вінниці. Коли побували у Палаці дітей та юнацтва, зізнались, що виходити звідти не хотілось.

— У першому класі я дуже плакала, бо ніяк не могла намалювати... драбину, — усміхається пані Лариса. — Було дуже соромно перед учителями. Я, до речі, сиділа разом з ними на кожній педраді. Мама, вчителька, не мала з ким залишати мене дома, тому брала з собою. Я сиділа в куточку і слухала про всі успіхи і негаразди сільської школи. Перед тим відсиджувала мамині уроки задовго до того, як стала ученицею.

Мама Лариси Павлівни мала дві спеціальності: агронома і вчителя. Лариса пішла тією самою дорогою і закінчила Вінницький педінститут, де опанувала російську філологію. Тут же вчилася молодша донька Наталя. Старша, Тетяна, випускниця Одеської консерваторії, працює викладачем у «сімейному» вузі — тепер педагогічному університеті імені Коцюбинського. Онук Максим — третьокурсник Національної музичної академії імені Чайковського.

У 169 гуртках, секціях, студіях Палацу дітей та юнацтва проводять дозвілля 3,5 тисячі вінничан. «Починаючи з третьої години дня і до дев’ятої вечора у нас людно, як на Хрещатику, — усміхається співрозмовниця. — Дітки мають можливість розвивати свої здібності і нахили. Тому я і мої колеги активно відстоюємо позашкільні заклади, які не менш важливіші за школи.

Окремі можновладці, на жаль, цього не розуміють. Інакше ці установи не фінансували б «через кому».

Одне з бажань директора — видати книжку про заклад, через який з часу його заснування у 1935 році пройшли тисячі дітей.

П’ять років директор разом з колегами працювала над науково-методичним посібником про формування особистості гуртківців та розвиток їхнього творчого потенціалу на основі принципів особистісного виховання. Робота отримала схвальний відгук на загальнодержавному семінарі керівників позашкільних закладів, який проводили на базі Палацу дітей та юнацтва. Нині науковою розробкою користуються у багатьох позашкільних закладах країни.

— Ми вже визначили і тему на наступне п’ятиріччя, — ділиться задумами пані Лариса. — У черговому посібнику розповімо, як маленькому «сонечку» знайти своє місце під великим Сонцем...

Вінниця.