Найдорожчий — «Кобзар», виданий у 1874 році. Він, як і поема «Гайдамаки» 1890 року, залишився у спадок від батька, який загинув на війні. У бібліотеці ветерана, колишнього працівника лісового господарства Станіслава Змерзлого, — три тисячі творів Шевченка і про Шевченка. Є також копії усіх його картин (343). Колекціонер зібрав також багато публікацій в періодиці про творчість Кобзаря, вони вмістилися у десять альбомів. Загалом у його бібліотеці більше десяти тисяч книг.

— Усі «Кобзарі» я придбав за радянських часів, — каже колекціонер. — Нині їх люди не продають. Бережуть, як великі реліквії. Тримають за іконами. Моляться, як на святих.

Якось С. Змерзлий лікувався у Моршині. Там в одного з місцевих жителів є чудова бібліотека Шевченкових творів. Запитав, чи не можна що-небудь купити. «Побійтеся Бога! — відповів господар, — за злиток золота Шевченка не віддам. «Так само не вдалося домовитися із земляком з Немирівського району на Вінниччині. У нього, каже

С. Змерзлий, є чи не найстаріше видання «Кобзаря».

«Кобзар» 1884 року видання має ще один земляк — 89-річний мешканець райцентру Калинівка Леонід Калитко. Надрукована книга у Петербурзі. На титульній сторінці — фото Шевченка та печатка з написом: «Продается в книжных магазинах Киева и Одессы».

Знайшов Л. Калитко цю книгу у 1943 році під час визволення Полтавщини. У райцентрі Шишаки бійці зупинилися у розваленій школі. Скрізь під ногами лежали книги. Поміж них солдат помітив нинішню свою реліквію. Перед війною Л. Калитко навчався на педагогічних курсах, знав ціну поетичного слова. До кінця війни проніс «Кобзаря» з собою...

Вінницька область.