Прес-служба «Укртатнафти» поширила в ЗМІ інформацію: уперше в Україну імпортовано 80 тисяч тонн іранської нафти. Виконавчий директор консалтингової компанії UPECO Сергій Куюн озвучив це останньої декади лютого нинішнього року.

Це перші поставки іранської нафти в Україну за всю історію. І взагалі, відтепер, за його словами, Кременчуцькому НПЗ жити й радіти, оскільки він довів, що цілком може обходитися й без татарської нафти. Хоча водночас іранську нафту, за інформацією глави торговельного представництва Республіки Татарстан в Україні Ростислава Вахітова, почали доставляти танкерами, перевалювати в Одесі й транспортувати в залізничних цистернах до Кременчука ще в грудні минулого року. Якщо це справді так, то чому притримали інформацію? Я звичайно не експерт, але, напевно, є різниця між вартістю татарській нафті, що тече до нас по трубах, тобто напряму, та іранської? Як думає пан Вахітов, альтернативу татарській нафті знайти буде дуже й дуже складно. Інші нафтопереробні заводи взагалі стоять: одні чекають сировини, інші — модернізації. На згаданій прес-конференції «Укртатнафти» в УНІАН її організатори повідомили, що підприємство було змушене імпортувати сировину у зв’язку з припиненням поставок російської нафти. А от про те, чому Татарстан припинив свої поставки — жодного слова. Як, втім, і про те, що в жовтні минулого року змінилося правління на нафтопереробному заводі й контроль над акціями підприємства. А також хоча б мимохідь про те, як саме воно змінилося.

На нещодавній прес-конференції пан Вахітов розповів журналістам, які події, на його погляд, розгортаються у відносинах татарських і українських акціонерів «Укртатнафти». І про те, що ці взаємини із цивілізованих і правових поступово, але впевнено, переходять у розряд політичних. Перш ніж розповісти про конфлікт, варто хоча б трохи згадати історію заснування «Укртатнафти». Отже, в 1994 році президент України Леонід Кучма був украй здивований і стурбований тим, що Кременчуцький нафтопереробний завод простоює через брак сировини. Енергетики запропонували закачувати на НПЗ татарську нафту. Так почалася історія співробітництва України й Татарстану, спільним дітищем якого стала «Укртатнафта». За попередньою домовленістю, акції ВАТ розподілялися 50 на 50. Сьогодні, коли розгорівся скандал на україно-татарському рівні, експерти схильні вважати, що вісім років тому хтось із українських чиновників міг завбачливо «зарезервувати» активи для себе. Так, на всякий випадок. Однак не вийшло: акції перекупили татарські акціонери. І сьогодні, коли відбулося відчуження в них 18 відсотків акцій підприємства на користь НАК «Нафтогаз України», можна тільки здогадуватися, що чиїсь інтереси йшли врозріз із інтересами українських і вже точно татарських акціонерів «Укртатнафти».

А інтереси й тих, й інших, на мій погляд, були абсолютно прозорі: татари постачають сировину для українського підприємства. Завод забезпечує робочі місця тисячам кременчужан. А працююче підприємство і тоді, і тепер скоріше виняток із правил, ніж закономірність. Якщо подивитися на динаміку аналогічних нафтопереробних заводів, то Кременчук, по суті, єдиний діючий у списку НПЗ. За словами пана Вахітова, проекти й інвестиції під них, які раніше ініціював Татарстан, схоже, відкладені на невизначений час. І татарських колег можна зрозуміти. В такі нестабільні часи й політичну плутанину ніхто не ризикуватиме мільйонними інвестиціями. Якщо ж врахувати, що і обсяги, і транзит, і реальні споживачі російської нафти погоджуються практично в Кремлі, можна одержати вкрай несприятливі прогнози. Для України загалом, а не для групи посередників, звичайно. Ті, хто стояв біля джерел створення «Укртатнафти» з татарського боку, намагаються довести, що тільки прямі поставки й прозорі схеми вигідні обом сторонам.

Представники Татарстану, на диво, майже спокійно ставляться до того, що співробітництво не вдалося. А якщо так, міркують акціонери з татарської сторони, потрібно цивілізовано і по-доброму розійтися. Попередньо розв’язавши всі фінансові проблеми. А доки тривають переговори із взаємними претензіями, Росія відмовилася поставляти нафту на «Укртатнафту». Чи не ускладниться у зв’язку з цим ситуація в країні вже найближчим часом?

Глава представництва Республіки Татарстан Ростислав Вахітов заявив, що їхня сторона готова до мирних переговорів, за результатами яких вона зможе повернутися до пунктів первісного договору між Україною й Республікою Татарстан. Постачальник готовий не тільки доставляти найдешевшим способом (по трубах) необхідні обсяги сировини, а й вкласти більші кошти (близько півтора млрд. доларів) у реконструкцію Кременчуцького НПЗ, щоб глибину переробки нафти довести до світових стандартів. Можливе також поновлення домовленостей сторін у спільному експорті бензину, будівництві відповідної дорожньої інфраструктури з транспортування якісного палива в інші країни. Але для цього потрібен не тільки здоровий глузд, а й потужне політичне рішення.