Ревальвація гривні: так чи ні

На моє переконання, відповідь на це запитання і сьогодні лежить у політичній, а не економічній площині. Проте все-таки вважаю за доцільне оцінити аргументи «за» та «проти» ревальвації.

Передумови ревальвації-2005

Прибічники укріплення курсу гривні в 2005 році наводили аргументи на користь такого кроку. Насамперед вказувалося на істотну недооцінку гривні за її купівельною спроможністю по відношенню до інших валют, передусім до долара США.

Ця проблема дійсно існує. За розрахунками МВФ, ВВП України у 2006 році у поточних цінах становив 106,1 млрд. доларів, а в паритетних — 356,2 млрд. доларів США. Співставлення цих показників дає статистичне визначення ступеня знецінення гривні по відношенню до долара: у 2006 році воно становило 3,4 разу. Це принципова проблема української економіки. Нині середня заробітна плата в Україні у доларовому еквіваленті наближається до 400 доларів, а за паритетом купівельної спроможності — 1360 доларів. Так само можна оцінювати активи підприємства чи банківської установи, здійснювати інші розрахунки.

Треба розуміти, що така диспропорція існує не лише в Україні, і вона потребує виваженого і послідовного підходу. У будь-якому разі розбіжність у купівельній спроможності окремих валют долається не адміністративними інструментами. Основою подолання існуючої недооцінки гривні має бути зміцнення конкурентних позицій національної економіки, її продуктивності.

Основною рушійною силою здійснення ревальвації у 2005 році було бажання стримати імпортовану інфляцію, пов’язану зі зростанням цін на енергоносії, що було здебільшого спричинено холодною війною тодішнього уряду з росіянами. За рахунок укріплення обмінного курсу гривні уряд сподівався знизити інфляційний тиск на економіку та підживити імпортерів, яким він історично симпатизував. На моє переконання, експериментувати з обмінним курсом тоді на відміну від сьогодення цілком дозволяла макроекономічна ситуація. У 2004 році Україна мала високі темпи приросту ВВП (середньорічний за 2003—2004 роки — близько 10%). Практично у всіх секторах економіки відбувалося зростання продуктивності праці, що створювало достатні умови для забезпечення стабільності національної валюти. При цьому позитивне сальдо торговельного балансу та приріст зовнішніх інвестицій сприяли притоку валюти на внутрішній ринок.

Слід розуміти, що у 2005—2007 роках ситуація в економіці України істотно змінилась. Передусім змінилися параметри і характер інфляції, тому ототожнювати вплив ревальвації на економічну ситуацію у 2005 та 2008 роках безпідставно.

Ревальвація: причини і наслідки

Пригадаємо: у 2005 році прогнозувалася інфляція на рівні 13—14%. Здійснена ревальвація гривні дала можливість знизити темпи зростання цін на 2—3 відсотки, до 10,3%.

На даний момент висока інфляція — практично єдиний аргумент для здійснення ревальвації. Хоча Кабінет Міністрів дотримується цифри 9,6% річного приросту цін, вже перші два місяці дають всі підстави в цьому сумніватися. У січні інфляція становила 2,9%. У лютому, за нашим прогнозом, — на рівні 2%. У річному вимірі це 20%, тоді річний показник зростання цін напевно випередить навіть розрахунки НБУ (12%).

Але ревальвація гривні не дасть очікуваного ефекту. За різними експертними оцінками, ревальвація гривні на 5% може дати зниження інфляції всього на 1—2%.

Це пояснюється декількома причинами. Найважливіше — не слід очікувати, що у 2008 році виключно за рахунок ревальвації вдасться ефективно стримувати ціни на енергоносії. Навіть зміцнивши гривню на 10%, уряд навряд чи зможе запобігти поширенню ланцюгової реакції подорожчання нафти та газу на українському споживчому ринку. Насамперед тому, що зростання вартості енергоносіїв має не лише національну, а передусім глобальну природу.

Налякані кризою на світових фондових ринках «гарячі гроші», зокрема хедж-фондів, спрямовуються на придбання нафтових ф’ючерсів. Це призводить до стрімкого зростання ціни на нафту на світових ринках. У пікові періоди її вартість вже перевищує психологічну позначку в 100 доларів США, 27 лютого вона сягнула 102 долари за барель.

Але все-таки причини подорожчання нафти мають здебільшого неспекулятивний характер. Попит на нафту істотно перевищує її пропозицію. Насамперед за рахунок стрімкої індустріалізації економіки Китаю та Індії, урбанізації африканських країн. Йдеться про довгострокову тенденцію, яку ми зобов’язані враховувати у своїй економічній політиці. На думку багатьох економістів, вже у першому півріччі нафта може ще подорожчати на 20—25%. Отже, знову, як і 2005 року, істотно зменшити «нафтову» складову інфляції за рахунок ревальвації не вдасться.

Це стосується і світової ціни на газ, яка узгоджується з динамікою цін на нафту. До того ж, на відміну від нафтопродуктів, його імпорт йде переважно у виробниче споживання. Тому вплив ревальвації гривні на зменшення газової складової у зростанні споживчих цін, а тим паче на здешевлення його імпорту буде мізерним.

Звідси очевидно, що курсові ігри у 2008 році не дадуть і не можуть дати позитивного результату. Натомість є підстави стверджувати, що на відміну від 2005 року негативний економічний ефект від експерименту із ревальвацією може бути значно сильніший. І не лише у знеціненні доларових активів суб’єктів ринку та відповідних збережень населення. Аналізуючи можливий вплив зміцнення курсу гривні на економічну ситуацію в країні, необхідно, в першу чергу, взяти до уваги зміни параметрів зовнішньої торгівлі.

Так, у 2005 рік Україна ввійшла з рекордним позитивним сальдо зовнішньої торгівлі — за підсумками 2004 року воно становило 6,9 млрд. доларів США. При цьому темпи приросту експорту в 1,45 разу перевищували темп приросту імпорту. Проте вже наступного року ситуація докорінно змінилась. У 2005 році темпи зростання експорту товарів і послуг знизилися з 39% до 6,3%. А що стосується імпорту, то він зріс на 25,8%. Варто співставити ці показники і картина впливу квітневої операції-2005 з ревальвації гривні на економіку України стає зрозумілою. І коли відповідно темпи зростання ВВП зменшилися з 12,1% у 2004 році до 2,7 % у 2005 році, то зрозумілою стає роль у цьому відчутного скорочення темпів зростання українського експорту, який перебирає на себе майже 60% всієї економіки.

Нинішня ситуація набагато більш критична. 2005—2007 роки включно Україна закінчувала із від’ємним сальдо зовнішньоторговельного балансу. При цьому минулого року негативне сальдо торгівлі товарами сягнуло майже 9,6 млрд. доларів США. Це неможливо не враховувати.

Якщо в результаті ревальвації гривні ми і отримуємо короткостроковий ефект, й ціни на імпортні товари на споживчому ринку, можливо, зменшаться, але відразу виникне зворотний ефект: зменшиться пропозиція національного товаровиробника. Це реальність. Якщо у 2004 році обсяги експорту продовольства вдвічі перевищували обсяги імпорту, то після 2005 року почала спостерігатися протилежна тенденція. Як наслідок, вітчизняне виробництво багатьох видів продукції споживчих галузей (сільського господарства, харчової і легкої промисловості) почало заміщатись імпортом. Цілком очевидно, що подальше стимулювання імпорту ревальвацією гривні ще більше стримуватиме виробництво споживчих товарів.

У 2003—2004 роках частка продажу на внутрішньому ринку продовольчих товарів, вироблених вітчизняними товаровиробниками, досягла 92,5%. І це переважно високоякісна продукція. Штучні маніпуляції з курсом гривні можуть дати зворотні результати. Ми не маємо права цього допустити.

У разі ревальвації навіть на 5% рівні втрати експорту від зміцнення курсу гривні, за оцінками експертів, можуть сягнути мільярда доларів на рік. Насамперед відчутного удару зазнають металурги, які забезпечують близько 40% від всього обсягу експортних операцій. Результатом цього буде скорочення валютних надходжень, відчутне зниження темпів росту ВВП.

Ревальвація та зовнішні чинники

Останніми роками негативне сальдо зовнішньої торгівлі компенсувалося за рахунок притоку іноземних інвестицій, державних та корпоративних позик.

Приріст прямих іноземних інвестицій у 2005 році становив 7,8 млрд. доларів США. Втім, не слід забувати, що левову частку в цьому обсязі становили надходження від перепродажу «Криворіжсталі». Імовірно, нинішні урядовці сподіваються повторити «приватизаційний успіх» 2005 року, виставивши на продаж більш як 400 підприємств. Але очікуваного фінансового прориву може і не відбутися. На заваді наполеонівським планам може стати погіршення ситуації на світових фінансових та фондових ринках.

Криза на американському ринку нерухомості та спровокована нею нестабільність на ринку боргових зобов’язань переростають у масштабний спад американської економіки. Втрати провідних світових фінансових гравців від знецінення іпотеки, дефолтів домовласників та зменшення кредитних платежів сягають сотень мільярдів доларів. Це змушує інвесторів переоцінювати фінансові ризики, а банки — переглядати кредитну політику. Цілком імовірно, що жертвами цієї дестабілізації стануть не лише економіки розвинених країн, а й країн, що розвиваються, до яких належить й Україна.

У підсумку зміна ситуації на світових ринках може призвести не до пожвавлення інвестиційної активності, на яку дехто розраховує, а до ситуації прямо протилежної. По-перше, всупереч сподіванням уряду, ажіотажної боротьби іноземного капіталу за українські активи не буде. Поза всяким сумнівом, в умовах фінансової кризи кінцева ціна об’єктів, підготовлених до приватизації, виявиться заниженою.

Як наслідок, валютні надходження від приватизації, а відповідно, і ресурси для утримання «дорогої гривні», будуть вкрай обмежені. Беручи до уваги динаміку торгів на міжбанківському валютному ринку, ревальвація гривні за декілька місяців може цілком реально перетворитися на її знецінення. Так, уже у грудні 2007 року Національний банк витратив золотовалютних резервів на 305,95 млн. доларів США, у січні — на 667,80 млн. доларів США, а у лютому — щонайменше тричі вимушений був продавати валюту.

По-друге, нестабільність на кредитних ринках може спричинити різке здорожчання та обмеження ресурсів для українських позичальників. За таких умов розраховувати на значні надходження валюти за рахунок зовнішнього кредитування не доводиться. Натомість можуть виникнути проблеми і з обслуговуванням зовнішнього боргу у деяких українських банків та корпорацій. На тлі загального зменшення притоку іноземного капіталу на український фінансовий ринок, погіршення сальдо зовнішньоторговельного балансу та необхідності мільярдних виплат по зовнішніх боргах ревальвація може стати кроком до розбалансування національної фінансової системи.

Зрештою, ревальвація гривні ще раз болюче вдарить по громадянах, які традиційно зберігають свої заощадження в іноземній валюті. За період з 2005-го по 2007 рік сума валютних депозитів зросла в 2,1 разу. Ще більш вражаюча динаміка по кредитах в інвалюті. За 2007 рік їх обсяги зросли в 1,8 разу, а по фізичних особах — в 2 рази. Загалом, на сьогодні, за підрахунками експертів, близько 80% українських громадян тримають свої заощадження в доларах США.

Нарешті, потрібно бачити і небезпеку іншого характеру: нову економічну ситуацію, яка формується у зв’язку із вступом України до СОТ і суттєвим підвищенням ступеня відкритості нашої економіки, яка значною мірою поступається своєю конкурентоспроможністю. У цій ситуації, по суті, єдиним інструментом захисту вітчизняного товаровиробника є політика не «дорогої», а навпаки «дешевої» гривні. Наприклад, Китай, вступивши до СОТ, вже багато років здійснює політику «дешевого» юаня, і саме ця політика забезпечує йому конкурентні переваги на світовому ринку. Нині так чинять США. Чому ми маємо діяти в інший спосіб? Відповіді на це ні у мене, ні у моїх колег по фракції немає.

Загальні висновки

Основною причиною ревальвації є недооцінка гривні по відношенню до інших валют. Але ревальвація — це інструмент не суто курсової, а економічної політики, який має застосовуватись тоді, коли для цього є загальноекономічні та фінансові передумови. Необхідно аналізувати не тільки суто монетарні чинники, а й передумови та фінансово-економічні наслідки ревальвації. Переконаний: на даний момент в Україні відсутні передумови для невідкладної ревальвації гривні, які хоч частково, але мали місце у 2005 році. Тому підстав для ревальвації немає, а її здійснення може мати переважно негативні наслідки.

За відсутності передумов для ревальвації її здійснення адміністративним шляхом у відчутних параметрах (5—10%) може дати зворотний ефект — необхідність вже у найближчій перспективі вдаватися до вимушеної девальвації гривні. Ринок примусить НБУ діяти саме так. Вважаємо найкращим рішенням поступовий перехід до лібералізації валютного курсу гривні. Але переходити на відповідний режим валютної політики можливо лише в умовах стійкої економічної та політичної стабільності, яка відсутня сьогодні. Тому НБУ, який у кінцевому підсумку є основним суб’єктом відповідних рішень, необхідно діяти максимально виважено, не піддаватися в цьому питанні зовнішньому тискові.

Ревальвація гривні (так зване її «зміцнення») може стати ще одним спекулятивним кроком нинішнього уряду, на користь окремих фінансових груп. А ось зворотна хвиля інфляції може знецінити заощадження та доходи мільйонів громадян. Саме тому принципово важливо забезпечити контроль з боку парламенту за прозорістю дій уряду та Національного банку в питанні забезпечення грошової стабільності.

Сергій ЛЬОВОЧКІН,доктор економічних наук,народний депутат України.