Ювілей святкує з родиною і колегами

Спілкуючись з ювіляром напередодні дня його народження, почули від нього, що він не шкодує про жодну хвилину свого життя, хоча воно у нього й було нелегким. Мефодій Михайлович пройшов крізь пекло війни, був поранений, переніс втрату близьких і рідних. Утім, тепер втіхою для нього є його діти, онуки та правнуки, якими він дуже пишається і фотокартки яких — на видному місці.

Народився Мефодій Михайлович 20 червня 1914 року у російському місті Оренбург, а своє дитинство провів на хуторі серед чудової первозданної природи. І зараз, оглядаючись в минуле, зазначає, що своїм довголіттям він зобов’язаний насамперед батькам та чистому повітрю і дарам природи, яких там кожного сезону — цілі моря. Дитинство у Мефодія не було легким і безтурботним. Батько сім’ї Федорових помер ще до того, як діти досягли повноліття. Маленькому Мефодію, його братові та двом сестричкам доводилось тяжко працювати разом з їхньою матір’ю, аби звести кінці з кінцями.

Доросле життя Мефодій Михайлович розпочав вчителем початкової військової підготовки однієї із шкіл міста Шарлик. Там він познайомився зі своєю першої дружиною. Однак не судилося їм прожити разом довго та щасливо — дружина Мефодія Михайловича невдовзі померла, залишивши йому синочка.

...Розпочинається Велика Вітчизняна війна. У 1942 році військкомат направляє молодого батька-вдівця в оперативний загін Управління внутрішніх справ, який боровся з розрізненими частинами німецьких військ. За весь період війни його направляли у найгарячіші точки окупованого на той час Радянського Союзу. Коли почалося визволення України від нацистських окупантів, Мефодія Михайловича направили визволяти місто Куп’янськ Харківської області, де він був зарахований до 4-ї стрілецької бригади. Згодом, у 1944 році, в районі сіл Соснівка та Межиричі під час бомбардування був контужений і поранений в ногу.

Після закінчення війни Мефодія Михайловича, якого за ратні подвиги відзначено багатьма медалями та орденами (серед них — ордени Великої Вітчизняної війни та Богдана Хмельницького), переводять в Управління внутрішніх справ Рівненської області. Двадцять вісім років він боровся зі злочинністю у складі слідчо-оперативної групи.

У ці роки познайомився зі своєю другою дружиною. Під час однієї з відпусток Мефодій Михайлович поїхав до себе на батьківщину — в Оренбурзьку область. Зайшов до своєї знайомої у РАГС, та не знайшов її, натомість бравий офіцер познайомився з чарівною дівчиною, яка там працювала. Прогулянки вечорами, кіно — і Мефодій просить її руки та йде по батьківське благословення. Батьки не хотіли відпускати єдину доньку в далеке Рівне. Утім, наполегливий офіцер все-таки повернувся на Рівненщину одруженим. Відтоді щаслива пара живе у шлюбі вже 67-й рік. У них народилося двоє прекрасних дочок.

Прослуживши 28 літ в органах внутрішніх справ, Мефодій Михайлович не пішов на заслужений відпочинок. До 80 років працював у спортивній школі, продовольчому кооперативі та був управляючим будинком.

— Озираючись у минуле, розумію, що кожен мій день не є прожитим дарма. У мої сто радий бачити свою родину щасливою та успішною, — каже розчулений увагою ветеран. — Зараз моє здоров’я не дозволяє мені самостійно вийти з дому, і я безмежно вдячний своїм дочкам та внукам, які піклуються про мене.

Михайло Мефодійович, попри складнощі зі здоров’ям, залишається добрим, життєрадісним та часто жартує. Однак, як і кожній людині похилого віку, йому хочеться поспілкуватися з кимось та згадати минуле. Тож столітній ювілей ветеран святкуватиме 20 червня у колі своїх рідних та правоохоронців обласного управління міліції Рівненщини.

Рівне.