Замкнуте кільце української м’ясопереробки

— 1 квітня 2008 року Держстандарт України планує затвердити та впровадити нові стандарти (ДСТУ) якості продукції м’ясопереробної галузі. Ми, виробники та асоціація «Укрм’ясо», впродовж тривалого часу намагаємося привернути увагу Кабінету Міністрів та відповідних органів до того, що цей нормативний акт не відповідає вимогам сучасного виробництва. Він розроблений відповідно до морально застарілих нормативів ще радянського ГОСТу і ніяк не узгоджується із вимогами нормативної бази Євросоюзу. Україна ось-ось стане повноправним членом СОТ. І якщо українські виробники не хочуть програти конкурентну боротьбу на європейському ринку, то свою продукцію мають стандартизувати відповідно до вимог ІSO. А ми хочемо експортувати свою продукцію за кордон.

— Що саме вас не влаштовує у нових стандартах ТУ?

— По-перше, основні вимоги спричинять погіршення якості продукції, бо великий асортимент переводиться в нижчі сорти. Заборона на використання харчових добавок для ковбас вищого ґатунку фактично призведе до відмови виробника їх виготовляти через підвищення ціни на такі вироби на 20—30%. Якщо відпускна ціна таких популярних сортів ковбаси, як «Лікарська», «Молочна» сягне 60—70 гривень, хто зможе її купити? Ми 16 років напрацьовували свій досвід, виконуючи всі настанови, вимоги, рекомендації Міністерства охорони здоров’я і Держстандарту, зокрема, щодо допустимої кількості безпечних харчових добавок у певні сорти ковбас. Нині її ціна відповідає купівельній спроможності споживачів і дає рентабельність підприємству у межах 3—5%. Ця ковбаса смачна, якісна й безпечна. А от чи не завдасть шкоди здоров’ю часте вживання низькосортних ковбас, у яких використовується менш якісне м’ясо, але які будуть виробляти за вимогами нових стандартів? Ще один не менш важливий пункт — це заборона на використання традиційних назв для ковбас, рецептура яких не відповідає новим вимогам ДСТУ. Наприклад, назви «Лікарська», «Молочна», «Останкінська» нібито повинні стати національними. Уявіть, «Останкінська», але національна. Комедія, та й годі.

— Поясніть, а чому не можна під цими торговими марками поставляти?

— За новими вимогами, ми повинні дати нову назву тій само «Лікарській», «Молочній», «Останкінській», бо вони матимуть свою чітко визначену технологію, рецептуру, затверджену Держстандартом. Знаючи свого покупця, ми прагнули створити більш соціальні сорти нашої продукції, які б урізноманітнили його споживчий кошик. Тому з’явилися нові назви ковбас, наприклад, «Лікарська нова», «Останкінська Пріма» тощо. Не гірші за смаковими якостями, проте дешевші і вже популярні. Тепер будь-які прикладки до назв ковбас, які за майбутніми ДСТУ стають народними, заборонено. Нам потрібно буде вигадувати нові назви до вже популярних сортів. По суті, виробляючи ту само ковбасу, ми тепер знову змушені зайнятися «розкруткою» її нової назви, заплатити вхідне мито за право потрапити на прилавки, за рекламу в супермаркеті, і всі ці затрати увійдуть до собівартості ковбаси. Не таємниця, що ця надбавка до ціни ляже на плечі споживача. Кому це потрібно, адже ми і раніше нічого незаконного не робили й усі свої дії узгоджували із вимогами Міністерства охорони здоров’я та Держстандарту. Зміна маркування м’ясних виробів, окрім того, призведе до витіснення на тривалий час національного виробника ще й із національного ринку. У супермаркети поставлятиметься продукція, наприклад, із Росії, Білорусі, що матиме традиційну, звичну для споживача назву, і люди купуватимуть їхню продукцію. А ми в цей час «розкручуватимемося». Після вступу України до СОТ усі країни-виробники, знаючи наші внутрішні, в тому числі згадані, проблеми, вже готують нечувані інтервенції своєї продукції на наші прилавки. Як витримати таку конкуренцію з зашкарублим чиновником, який стає «п’ятою колоною» вітчизняної м’ясопереробки?

— Тобто Держстандарт, виходить, лобіює інтереси не українського виробника зі споживачем?

— Мушу зазначити, що російські виробники не поставлені у такі жорсткі рамки, як наші. Їх не змушували змінювати систему маркування, у них сприятливіші умови забезпечення сировиною, а це, як відомо, одна з найсерйозніших проблем галузі загалом. Зараз в Україні ми маємо всього 5,5 мільйона голів худоби, а в 1991 році було 28: 24,5 — у державних господарствах, чотири мільйони — у приватному секторі. Зменшилося і поголів’я свиней. У 1991 році — 19,5 мільйона, зараз — усього сім. Отже, сировину треба завозити. Так от, у Росії ввізне мито на м’ясо становить 0,3 євро за кілограм, а в нас — удвічі більше — 0,6 євро за кілограм м’яса. Я переконаний, що вирішити проблему контрабанди м’яса і питання стабільності у забезпеченні галузі сировиною можна, поставивши невисоке, вмотивоване прикладом інших країн ввізне мито.

— Так галузь готова чи не готова до роботи в умовах СОТ?

— Після недавньої наради представників АПК у міністра сільського господарства за участі Юлії Тимошенко ми побачили світло в кінці тунелю. Сподіваємося, що накреслене й напрацьоване там буде втілено найближчим часом. Але це півсправи. Якщо ми вийдемо першого квітня працювати з новими умовами ДСТУ, виникне загроза, що ми наразі не адаптовані до європейських стандартів. Є ж певні технологічні умови, які розроблялися роками, і робили ми це, орієнтуючись на новинки європейського досвіду. Деякі з українських м’ясопереробних підприємств сертифіковані згідно зі стандартами ІSO, але, на жаль, далеко не всі. Щодо виробничих ліній, ситуація така: за кордоном також не надто висока рентабельність виробництва — 5—7 відсотків. Хоча їхній виробник, розпочавши працювати ще, наприклад, після війни, поступово нарощував темпи, вдосконалював підприємства, закуповуючи те чи інше нове обладнання. А ми після розпаду СРСР опинилися в ситуації, коли старе радянське обладнання необхідно було поміняти повністю, бо його виробництво залишилося у Росії. Чимало наших м’ясопереробних підприємств закупили нові технологічні лінії за кордоном і революційно модернізували виробництво. Наші м’ясопереробники пішли ще далі, запровадивши в себе цілі лабораторії із виробництва елітних видів свиней м’ясних порід. Зараз гідний український переробник — це і тваринник, і сільгоспвиробник, і водночас ковбасник. Незважаючи на невирішені питання українського ринку землі, завдяки виходу на сільськогосподарський ринок промисловців, значно покращено технології обробітку землі та насіннєву базу. За таким комплексним підходом майбутнє. Ви давно були на українських м’ясопереробних заводах? Не на кожному зарубіжному виробництві можна побачити такі умови. Тобто ми маємо змогу випускати продукцію, яка відповідатиме всім європейським нормативам і стандартам. Отже, бажання працювати є, можливості є, галузь розвивається, а перспективи туманні. Ми ніби в замкнутому колі...

— То яка ваша основна вимога?

— Ми хочемо, щоб державні структури не втручалися у процес безпосереднього виробництва. Ніде у світі такого немає, щоб Держстандарт вказував, якого сорту яке м’ясо використовувати в тій чи іншій продукції. З нас сміються за кордоном. Там найголовніша вимога — щоб продукція була безпечною для здоров’я людини. Існує перелік складових, яких не повинно бути у цій продукції. Якщо подібне виявиться, то підприємство закриють, покарають господаря. А в нас — Держстандарт, Верховна Рада, Кабмін мають вказувати, з якого сорту м’яса виробляти той чи інший вид ковбаси. Послуговуючись ДСТУ, скалькованими з нормативних актів СРСР. Та чи вигідно державі в сенсі напрацювання заходів із продовольчої безпеки країни на перспективу ламати те, що систематично створювалося протягом 16 років? Зміни необхідні, проте вони мають бути націлені на позитивні перспективи розвитку вітчизняної м’ясопереробної галузі. Вступ у СОТ передбачає відкриття нових ринків збуту, а це — збільшення обсягів виробництва, можливість створення нових робочих місць, поповнення державної скарбниці валютою. Але якщо ми виходитимемо на європейський ринок із продукцією, виробленою за вимогами ДСТУ, котрі планують увести, то нам не дозволять експортувати свою продукцію. Причина — вона не відповідатиме їхнім стандартам. Пропозиція така: необхідно створити комісію із представників м’ясопереробної галузі та владних структур, яка б опрацювала європейські нормативні документи, відповідно до них розробила свої стандарти, роздала їх вітчизняним виробникам і дала нам шанс якщо не сьогодні, то у найближчому завтра повноправно ввійти на європейські ринки.