Сусід із палати № 6 «дістав»: удосвіта приходить у закуток довгого лікарняного коридору й акурат під моїми дверима несамовито кричить у мобілку.

— Доктор казав, що операція на оці коштуватиме дві тисячі шістсот сорок гривень — по квитанції. А ще треба буде «подякувати». Федь за бика думає розраховуватися? Триста дав? Скажи йому, що він —сучий син. Як тільки Красуля отелиться, відразу телефонуй мені на мобілку. Ще доктор казав, що з глаукомою мені не можна працювати вниз головою. Бігме, не брешу...

Мій солодкий ранішній сон куди й подівся. Визираю в коридор для «розборок». Докоряю сусідові за крики, мовляв, люди ще сплять.

— Сплять? — щиро дивується дядько невизначеного віку в обвислих на колінах спортивних штанах і давно стоптаних капцях. — Та всі вже встають у такий час до господарки...

Він говорив з таким переконанням у власній правоті, що мої аргументи на кшталт «у кожного — своя дійна корова» де й поділися. А ще шкода стало його дружини. Дядькові тепер «вниз головою» (а як іще працювати на селі?) не можна, а отже, на її руки — нові турботи. І Красулиним отеленням я перейнялася, бо ж корова для горян — більш як годувальниця. От мій знайомий лісник із Сколівщини через корову сам собі «вирок» підписав. Хтось украв ліс і міліція «запросила» його на розмову. Після тривалого діалогу Богу душу винний чоловік підписався під протоколом: начебто він сам ... украв деревину. Прокурор, до котрого звернувся по захист лісник, не йняв віри. А потерпілий «винуватець» дивувався, чому прокурор не розуміє таких очевидних речей. Удома в лісника залишилася недоєною корова. Що б сталося з нею, якби господаря тримали у відділенні міліції до ранку або й довше?

...Коли Красуля нарешті отелилася, про це одразу дізналося усе відділення. Сусід із палати

№ 6 лиш бідкався, що не прихопив з дому «калганівки». Відсвяткували б разом...