Після візиту Президента Віктора Ющенка до Москви й зустрічі з Володимиром Путіним, під час якої обговорювалося «газове» питання, а також Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко теж щодо цього, нас запевнили: з постачанням газу проблеми коли й будуть, то розв’язуватимуть їх цивілізовано, посилаючись на «домовленості двох президентів».

А третього березня ВАТ «Газпром» обмежив постачання блакитного палива Україні на 35%. У зв’язку із... заборгованістю — за кілька місяців минулого і цього року. Перша реакція суспільства — німа сцена...

Чого лишень не почули громадяни невдовзі: урядовці спочатку запевняли, що борги — попереднього Кабміну, потім їх заперечували, звинувачуючи російську сторону у брехні. А після обіцянки «Газпрому» обмежити постачання газу — в політичному й економічному шантажі та підступах проти прем’єра. Втрутився Президент Ющенко, називаючи несплату боргу «саботажем» та закликаючи уряд розрахуватися. Прем’єр Тимошенко негайно заявила, що поставки газу не зменшаться, а перший віце-прем’єр Турчинов продемонстрував платіжні документи про сплату боргів. Відразу по тому «Газпром»... прикрутив вентиль.

Про політиків годі говорити. Вони не гребують спекуляціями на «темі», звинувачуючи одне одного в діяльності на користь північного сусіди, причетності до газових схем, які забезпечують мільярдні прибутки українським і російським кланам. Дехто запевняє, що справа не в «газовій» війні, а в політичній: Ющенко, котрому підігрує Кремль, — проти Тимошенко. Адже у зриві «домовленостей двох президентів» і Москва, і команда Ющенка однаково звинувачують українського прем’єра.

Ясність могли б внести фахівці, але вони висловлюються так по-різному, що збагнути, хто з них говорить правду, а хто лукавить — неможливо. Дехто з них каже, що «Газпром» як монополіст запропонував неприйнятну для нас редакцію угоди щодо розвитку українсько-російських відносин у газовій сфері — про заміну посередників «РосУкрЕнерго» та «УкрГазЕнерго» на інших. Про що домовилися Ющенко та Путін.

Натомість Юлія Тимошенко відмовилася підписувати цю угоду, оскільки «Газпром», на її думку, хоче надто багато гарантій: і на непідвищення вартості транзиту, й доступу на наш внутрішній ринок. Водночас вона заявила, що уряд не допустить жодних посередників і укладатиме прямі договори на поставки газу...

Тим часом конфлікт між Києвом і «Газпромом» залишається неврегульованим: ми й не розрахувалися, і угоди, котрі визначають схему подальшого співробітництва в газовій сфері, не підписані, як і не оформлена вона на споживання палива цього року. До речі, НАК «Нафтогаз» вважає, що «за відсутності контрактів на спожитий Україною обсяг газу «Газпром» не може застосувати будь-які дії щодо обмеження постачання газу чи зниження тиску в газотранспортній системі».

Маємо цим утішитися? Але за таких підходів українських очільників газової сфери проблеми постачання російського та азіатського газу в Україну 2008 року можуть лише загостритися. Неважко здогадатися, хто розраховуватиметься за такі дії і уряду, і господарюючих суб’єктів.

І насамкінець. Чи не складається у читачів враження, що таке вже було, й зовсім недавно: у правлячій коаліції немає згоди там, де політики передовсім мали б дудіти в одну дуду, співати злагоджено, не тягнути вусібіч, як герої відомої байки, обережно ставитися до горщиків, аби, не дай, Боже, не побити їх на очах в електорату. А то прийдуть замість них спритніші та дружніші, й не порятують коаліціянтів жодні рейтинги...