Підписання протоколу про вступ України до СОТ, попри те, що до цього готувалися 14 років, на корпоративному рівні нагадало німу сцену з гоголівського «Ревізора» — про користь деяких формальностей.

Ціни на хліб зростали так швидко, як у січні — про шкоду інфляційного бутерброду.

ВАТ «Газпром» натискало на український уряд, вичавлюючи сумнівні борги, — про те, як деякі формальності не сприяють порозумінню.

Підтекст — неформальний

Треба визнати, що переговорний процес стосовно вступу України в глобальний торговельний клуб відбувався у закритому режимі. Мало того, ніхто не подбав про те, щоб обнародувати так звані двосторонні протоколи, за якими, на думку експертів, можуть стояти неприємні сюрпризи. Цей висновок активно педалювали представники тих секторів економіки, в яких значна частка імпорту, — легкої промисловості, машинобудування, вугільної галузі. Тому, вважай, у момент підписання протоколу в Женеві на корпоративному рівні превалювали антиСОТівські настрої. За недотримання формальностей — питати з влади. Але чому раптом тільки тепер з’ясовується, що, наприклад, переважна більшість цукрозаводів не має уявлення про стандарти торгівлі солодкими кристалами на території ЄС? Або чому Держстандарт з квітня планує затвердити нормативи якості м’ясопродукції, які суперечать європейським і так сильно нагадують радянські? Давайте на відвертість. Бо за кожною формальністю стоїть неформальний інтерес. Хіба кому не відомо, що аби вмовити автомобілебудівників відмовитися від пільг, треба було пообіцяти власнику корпорації «Укравто» земельну ділянку під будівництво автозаводу!

То в чому інтерес маленького, невпливового, пересічного українця? І без усіляких формальностей. Якщо Україна почне торгувати за світовими правилами, то це посилить позиції базових галузей економіки (металургії, хімічної тощо), а це, в свою чергу, значно збільшить фінансовий ресурс держави для здійснення соціальних програм, матеріального забезпечення населення. Це нормалізує не тільки торгівлю з ЄС. Ми не матимемо проблем з обмеженнями поставок у Росію плаского холоднокатаного прокату, арматури, сталевих труб, продуктів харчування, а вона — з експортом до України та Білорусі сталевих канатів, шиферу, штучного хутра тощо.

На першому етапі, звісно, проблем не уникнути в деяких секторах аграрної галузі (молочному, цукровому), але, по-перше, вони стимулюватимуть до прогресивного розвитку, а, по-друге, ми самі їх породжуємо, нехтуючи важливими формальностями.

Бутерброд — непопулярний

Коли згадати, як зростали ціни на хліб у перші два місяці року, а з ними і на весь продовольчий кошик, то треба визнати, що в маленького українця великі інфляційні проблеми. Вони посилені багатьма різноплановими чинниками. Вартість гривні знецінюється в міру того, як американський долар здає свої позиції стосовно інших валют. Ціни бушеля пшениці та барелі нафти на світовому ринку сягнули рекордних значень, що унеможливлює стабілізацію цін на хліб і нафтопродукти в березні без жорстких адміністративних і монетарних заходів. А за відсутності надійних джерел погашення дефіциту держбюджету його новопроектний розмір у два відсотки від ВВП видається завеликим. Але, схоже, і уряд, і Нацбанк готові позмагатися за помірну інфляцію. Перший видав «на-гора» пакет жорстких антиінфляційних заходів з конкретними термінами і виконавцями. Другий — серед місяця фактично закрив очі на падіння ліквідності комбанків, «опустивши» на міжбанківському ринку курс американського долара до нижньої межі валютного коридору. І перше, і друге свідчать про розуміння владою всієї гостроти поточного моменту. Економіка має з’їсти непопулярний бутерброд (фінансування з боку держави по мінімуму і більш високу ціну за кредити), але врятувати націю від інфляційної загрози. Послідовними ці наміри з огляду на рішучу відмову уряду скорочувати соціальні витрати, назвати важко. Узгодженими з Президентом країни Віктором Ющенком, з огляду на його бюджетні ініціативи, — й поготів.

Чи то борг неадекватний, чи то позиція неконсолідована

Наприкінці минулого місяця від ВАТ «Газпром» пролунала загроза обмежити поставки природного газу в Україну з 3 березня. Цьому передували домовленості на вищому рівні керівників Росії та України. Зокрема, вони домовилися про погашення в повному обсязі заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед ЗАТ «Укргазенерго» обсягом 1,5 мільярда доларів США. Проте уряд визнав частину боргу як спірну. Байдуже, з яких причин (може, й через те, що «Газпром» зараховував спожитий газ у 2006 році за цінами 2007-го).

Якщо уряд починає погашати неадекватний борг, а йдеться про мільярди гривень, то його треба відкликати у відставку. За словами міністра палива та енергетики Юрія Продана, основну суму боргу Україна мала погасити ще минулої середи, решту — після уточнень і узгодження позицій.

Поза тим річ не тільки у формальностях. Відсутність консолідованої позиції української сторони на переговорах щодо газу з росіянами свідчить не так про боргові проблеми, як про ті, що пов’язані з «перезавантаженням» внутрішнього ринку спільними підприємствами, за допомогою яких ВАТ «Газпром» посилює свою присутність на українському ринку. Уряд — проти, бо це породжує нові проблеми, в тому числі й для маленького українця. Хіба Віктор Ющенко думає інакше?