Затятість, з якою останнім часом деякі правозахисники атакують через мас-медіа і петиції до керівників країни Держдепартамент з питань виконання покарань за «порушення прав засуджених і закритість системи», викликає принаймні подив, якщо вже не вдаватися до категоричніших висновків. Гнівність риторики не замінить логіки, а в багатьох обвинуваченнях вона відверто «прогулює».

Наприклад, від потужного мусування «тюремної теми» складається враження, що за всіх колишніх керівників кримінально-виконавчої служби добрі дядечки-наглядачі читали «зекам» на ніч казочки і цілували лобики перед тим, як вкласти на нари. І лише за нинішнього голови Держдепартаменту камери глухо зачинили від цікавого ока «гостей з волі», аби не бачило воно, як аврально перекваліфіковані на терористів «дядечки» набивають на лобики підопічних гудзі. Ба, перелік претензій «відомих правозахисників» (принаймні так їх анонсують перед черговим спалахом активності) до «неспроможного керувати таким складним і специфічним відомством» Василя Кощинця в людей нестійких узагалі може змінити ставлення до історичних фактів: дивись, на його тлі ще Єжов-Ягода-Берія виявляться просто нечемними хлопчиками.

І все-таки даремно дорікають пани правозахисники «акулам пера», які нібито керуються анонімними «дружніми порадами», як висвітлювати їхні прес-конференції. Можна й без порад припустити, що їхня надмірна перейнятість кадровим питанням у кримінально-виконавчій службі свідчить не так про активний захист поваги і людської гідності засуджених, як про конкретнішу мету, даруйте, не зовсім благородну хоча б тому, що збігається вона з відвертими намаганнями групи «суто конкретних товаришів» по-старому керувати «складним і специфічним відомством».

Не зовсім відповідає дійсності й закид у закритості служби. Звичайно, зона не місце для масових гулянь і екскурсій, де кожний бажаючий може полоскотати собі нерви зустріччю із вбивцею чи грабіжником. Звичайно, і працівники системи не сонмище ангелів, у їхній роботі ті самі недоліки, що і в цілому в суспільстві. Звичайно, за гратами часто опиняються люди не винні, але це не провина служби, а її лихо: вона, по суті, є заручником відсутності судово-правової реформи. Але саме в останні роки посилився громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час відбування покарання. Це відзначили на недавній прес-конференції «Про відкритість і прозорість Державної кримінально-виконавчої служби» представники церков, що здійснюють духовну та благодійну опіку в місцях позбавлення волі, члени громадської ради при Держдепартаменті з питань виконання покарань — колишній народний депутат, поет, президент асоціації «Нова література» Володимир Цибулько, юрист Українсько-американського бюро захисту прав людини Тетяна Яблонська, ветеран служби Іван Штанько. За словами архієпископа Львівського і Галицького (УПЦ) Августина, він має тривалий досвід спілкування із засудженими, котрим допомагає в покаянні, і може порівнювати ситуацію. За останні кілька років вона очевидно змінилася і про закритість системи не може йтися, коли «щоразу зустрічаю в установі то журналістів, то представників громадських організацій».

І вже зовсім «дотепне» звинувачення, що нинішнє керівництво розбазарює гранти, виділені органам і установам Держдепартаменту для реалізації різних програм. Так, кошти, й чималі, справді доволі щедро виділялися до... 2005 року. Тоді, звертаю увагу, пан Кощинець ще не збурював уваги до своєї персони, оскільки системою не керував. Нині він з командою міг «нагріти» лише «нуль цілих, нуль десятих» — саме стільки, згідно з довідкою, перепало їм на «грантоїдство». До речі, на відміну від багатьох правозахисних організацій.

І, нарешті, ще одне. На останній розширеній колегії департаменту перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук зазначив, що саме в останні роки спостерігається «істотне поліпшення стану справ у системі, і ми це пов’язуємо з приходом нового керівництва». Саме того керівництва, яке так не влаштовує «прицільних» захисників «свобод у місцях неволі».