Як відомо, «сон розуму народжує чудовиськ», але сьогодні нам загрожують чудовиська, що з’явилися на світ унаслідок ретельного розрахунку політичних лідерів США та ЄС. Нехтування норм міжнародного права, демонстративна неповага до суверенітету держав, що не входять до євро-атлантичного простору, небажання брати до уваги чиїсь інтереси, крім власних, неминуче підірвуть міжнародну стабільність, спричинять глобальну кризу.

Вона, звичайно ж, ударить, у тому числі по США й країнах Західної Європи. Поки що для політичної еліти цих держав короткострокові вигоди виявляються більш значущими, ніж стратегічні загрози, котрі вже виразно позначилися, але ще не зачепили безпосередньо розвинені країни. Однак у державах, що належать до світової «периферії» й не докладають зусиль для розв’язання соціальних проблем і розвитку сучасних галузей промисловості, кризові явища набувають дедалі небезпечніших форм. Штучно організоване «зіткнення цивілізацій» різко загострює всі проблеми і конфлікти, зумовлені хронічною слабкістю економіки й пануванням безвідповідальної олігархії.

Після 17 лютого, коли парламент Косово в однобічному порядку оголосив про незалежність від Сербії, світ опинився в новій історичній епосі. Принципи, закладені в основу світового устрою після Другої світової війни, виявилися остаточно відкинуті. Проблема сьогодні навіть не в тім, що Белград не зможе визнати новий статус Косово, оскільки це може спричинити громадянську війну в Сербії. Уперше після розгрому фашистської Німеччини було проведено насильницьке розчленовування території суверенної держави, котра не вела війну й не захоплювала чужі землі. Причому ці протизаконні дії були спровоковані державами, що ведуть боротьбу за світове та регіональне панування (що саме по собі нагадує Мюнхенську змову, яка забрала останні перешкоди на шляху до Другої світової війни). Якщо ми поглянемо на список держав, які перші визнали незалежність Косово, то ми знайдемо в ньому найбільших світових гравців: США й Велику Британію (з декількома найкерованішими сателітами — Австралією, Афганістаном і Естонією), Францію та Німеччину (з Бельгією, Хорватією, Італією, що примкнули до них), а також Туреччину, котра мріє повернути втрачену у ХХ столітті могутність.

Немає ніякої надії на те, що Рада Безпеки ООН зуміє врегулювати косовську проблему. Вона виявилася така само безпомічна, як і передвоєнна Ліга націй. Рада Безпеки не змогла прийняти погоджене рішення стосовно ситуації в Косово, оскільки її діяльність повністю суперечить позиціям держав, що прагнуть установити «новий світовий порядок», і тих країн, які хотіли б зберегти основи міжнародної політичної системи, закладені державами, що перемогли фашизм. Очевидно, що дієздатність Ради Безпеки буде лише зменшуватися в міру того, як ітиме переділ світу, до якого США і провідні держави ЄС підштовхує прагнення зберегти нинішню глобальну економічну систему, що приносить їм очевидні вигоди. Але засоби, якими досягається домінування найбільш розвинених капіталістичних країн, і цинічні цілі цього панування обурюють більшість народів Землі. Не кажучи вже про те, що зростаюча небезпека міжцивілізаційного конфлікту змусила навіть лояльні стосовно США країни, такі як Іспанія, Греція, Кіпр, Словаччина, Болгарія та Румунія, виступити проти визнання Косово, побоюючись можливих наслідків.

Україна, як відомо, поки що не зробила офіційної заяви. Якщо врахувати, що всі три провідні українські олігархічні угруповання, котрі претендують на владу в країні, ведуть відчайдушну боротьбу за прихильність Вашингтона, то таке поводження українського керівництва свідчить про те, що воно добре усвідомлює небезпеку, пов’язану з неминучим загостренням міжетнічних і міжконфесійних конфліктів у разі офіційного визнання Косово. Хоча відкрито виступити проти американського зовнішньополітичного курсу нинішнє українське керівництво, звичайно, не наважиться.

Для державної єдності України, дійсно, склалася справжня загроза, яку не може нехтувати навіть нинішня проамериканська правляча верхівка. Як і Сербія, Україна безпосередньо стикається з «дугою нестабільності», що охоплює регіони Євразії та Північної Африки, які вважають «своїми» представники різних конфесій і культур.

Крим нагадує Косово не лише тому, що в обох регіонах сусідами є православ’я та іслам. На соціально-політичну ситуацію в Косово руйнівним чином вплинув розпад союзної держави. Це справедливо і для Криму. У складі Соціалістичної Федеративної Югославії автономний край Косово, хоча і входив до Соціалістичної Республіки Сербії, нарівні з нею був суб’єктом і мав рівні з нею права. Після того, як почався розпад Югославії, автономію різко обмежили в правах з політичних міркувань (насамперед тому що мусульманське населення Албанії намагалося надати їй національний статус).

Крим поки що зберігає статус територіальної автономії, що дає змогу уникнути ескалації протистояння між різними етнічними і конфесійними групами. Територіальна автономія стала єдиним способом захистити соціальні, політичні та культурні права кримчан, що опинилися під загрозою внаслідок розпаду союзної держави. Тому і обмеження прав автономії (а сьогодні вони практично нехтуються), і перетворення її на національно-державне утворення неминуче зруйнує наявні механізми, що дають можливість підтримувати соціально-політичну стабільність. Не можна сказати, щоб вони сьогодні діяли особливо ефективно, що пов’язано з проблемою неефективного відстоювання конституційних прав Криму та імітування протистояння зростанню націоналістичних настроїв. Якщо економічний, політичний і культурний простір Криму буде зруйновано через втручання сил, пов’язаних із провідними олігархічними угрупованнями і центральною владою, або внаслідок дій українських і кримськотатарських націоналістів, півострів перетвориться на зону масштабного конфлікту. А протистояння у Криму у свою чергу призведе до різкого зростання напруженості і в західних областях, і на сході країни.

Руйнівний характер дій центральної влади очевидний. Спроби насильницької українізації, зумовлені політичною кон’юнктурою перекручування історії, прагнення вирвати Україну зі східнослов’янського простору, заяви й дії меджлісівців після косовсько-американського демаршу про намір створити кримськотатарську національну автономію спричиняють у Криму масове суспільне обурення. Києву можна скільки завгодно критикувати постановку проблеми 54-го року, але не можна закривати очі на очевидне. Ця тема була б зовсім нецікава суспільству, якби центральна влада з повагою ставилася б до прав автономії, якби українське керівництво проводило геополітичний курс України, що відповідає національним інтересам, якби не робилися спроби реабілітувати гітлерівських прихвоснів, не велася розгнуздана русофобська політика, насамперед В. Ющенка.

Автономія внаслідок експансії олігархічних угруповань і порушення конституційного права, що припускає використання податків, які збираються на півострові, на потреби Криму, втратила можливість розвивати власну економіку й вирішувати соціальні програми. У такій ситуації в сотень тисяч кримчан просто відсутня соціальна перспектива. У нинішній ситуації, коли найбільші ЗМІ контролюються олігархічними або бюрократичними угрупованнями, людям не так просто розібратися, хто ж винний у тому, що вони змушені існувати на межі зубожіння, боротися за виживання, часто втрачаючи почуття власної гідності. Відповідно на перший план виходять взаємні претензії та образи, пов’язані з міжетнічними і міжконфесійними стосунками, а націонал-радикалістські рухи, що вміють сформувати образ ворога, мають суспільний вплив, особливо в молодіжному середовищі. Яскравим прикладом цього є у кримськотатарському середовищі Меджліс — незаконно діючий етнічний орган самоврядування як паралельна структура конституційним органам влади.

Тому можна говорити про одночасну реалізацію одразу двох руйнівних сценаріїв, які тісно переплітаються і пов’язані з порушенням прав автономії й посиленням впливу націонал-радикалів. Така само ситуація складалася протягом 90-х і в Косово. При цьому у Криму останніми роками сталася різка радикалізація кримськотатарського націоналістичного руху, що поєднався з релігійними екстремістами і прихильниками розпалення міжцивілізаційного конфлікту.

Українська влада сприяє реалізації обох сценаріїв, здатних привести до катастрофи. Тільки недавно знову було грубо порушено конституційне право Автономної республіки Крим брати участь у виробленні зовнішньополітичних рішень. Лист, в якому висловлюється згода приєднатися до програм з підготовки до членства в НАТО, був підписаний вищими представниками державної влади, котрі добре уявляють, яке збурення спричинять у Криму такі дії. Водночас влада всіма способами допомагає, як українським, так і кримськотатарським націоналістам зміцнити у Криму свій вплив.

До складу Національної конституційної ради, покликаної зайнятися підготовкою змін до Конституції України, був включений Мустафа Джемілєв. У результаті кримськотатарський меджліс, що діє без усіляких законних підстав, став єдиною етнічною структурою, залученою до процесу створення нової української Конституції. У зв’язку з цим Мустафа Джемілєв, який, безперечно, ясно усвідомлює, що такі виступи збільшують напруженість між кримськими татарами і російськомовним населенням Криму, заявив, що домагатиметься внесення до нової Конституції України, котру планується затвердити на референдумі влітку 2008 року, пункт, що передбачає надання Криму статусу кримськотатарської національної автономії.

Так званий Меджліс, незважаючи на заклик Віктора Ющенка, досі не скасував пункт Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, прийнятої 1991 року. Нагадаю, що в ній зазначається: «Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має право на самовизначення так, як воно викладено в міжнародних правових актах, визнаних світовим співтовариством. Політичне, економічне, духовне й культурне відродження кримськотатарського народу можливе тільки в його суверенній національній державі».

У цьому зв’язку визнання незалежності Косово може стати для націонал-радикалів показовим прикладом. Заступник голови незаконно діючого Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров уже заявив, що із проголошенням незалежності Косово актуалізується питання самовизначення кримськотатарського народу. Націонал-радикали тепер переконалися, що їхні претензії можуть завершитися успіхом. Для цього потрібна лише одна умова — підтримка з боку США і провідних країн ЄС, які можуть використовувати державотворення для реалізації власних геополітичні проектів.

З відокремленням Косово сепаратистські устремління, що відповідають геополітичним інтересам США, отримали офіційне міжнародне визнання. Треба розуміти, що це успіх не тільки керівництва Сполучених Штатів, а й тих кримінально-націоналістичних елементів, які стояли за сепаратистським рухом у Косово.

Проголошення незалежності Косово — це грізне попередження для всіх

Різниця між образом, який створюють провідні світові ЗМІ косовським албанцям, і, приміром, турецьким курдам, очевидна для кожного, хто хоча б час від часу цікавиться міжнародними новинами. Якщо косовських албанців представляють як відважних борців за незалежність, то курди, які проживають у Туреччині, змальовуються терористами і бандитами, що виступають проти законної влади.

Причина такого відношення до албанців лежить на поверхні. Косово не просто входить в «дугу нестабільності», воно є стратегічно важливим регіоном. Контроль над Косово дає змогу відігравати важливу роль не тільки на Балканах, а й у всій Південній Європі. А довгострокова нестабільність, на яку приречений цей регіон, створює умови для американської присутності в Євразії, виправдання високих військових витрат Франції та Німеччини, що намагаються відігравати самостійну роль у світі, перетворення Туреччини на державу, що бере участь в урегулюванні кризових процесів. Легко передбачити, що наступним регіоном, який слідом за Косово, опиниться в центрі перетину інтересів цих сил, стане Крим, котрий також має величезне стратегічне значення. Тому якщо підтримка сепаратистських рухів ззовні силами, що прагнуть переділу світу, — це лихо, яке може ввійти в кожний будинок, то для України ця загроза здатна стати реальністю вже в найближчому майбутньому.

Події в Косово ясно показують ущербність геополітичного курсу, спрямованого на приєднання до євро-атлантичного світу. Членство в НАТО не може стати гарантією національної безпеки. Американська політична верхівка прагне підірвати ситуацію в Євразії, і вона не збирається змінювати вибрану стратегію, що дає змогу США зберегти економічне панування. Це повинні чітко усвідомлювати керівники всіх країн, особливо тих, до яких, як в Україні, входять «проблемні території».

У цьому зв’язку особлива небезпека від того, що за потурання Віктора Ющенка та його оточення американці сьогодні управляють українським політичним процесом. При цьому Юлія Тимошенко, основний суперник Віктора Ющенка, анітрохи не заперечує проти такої ситуації. Їй тільки хотілося б самій стати головним представником американських інтересів.

Єдиний вихід для України в нинішній світовій ситуації — послідовно дотримуватися позаблокового статусу, орієнтуватися під час прийняття ключових рішень не на побажання Вашингтона, а на власні геополітичні інтереси й думку ООН. Це, звичайно, стосується й питань, пов’язаних з визначенням позиції нашої країни щодо Косово.

Нам необхідно припинити прикидатися наївними і визнати, що переділ світу відбувається в інтересах конгломерату найбагатших країн світу (багатих, оскільки вони змогли підкорити собі всю світову економічну систему). Україна, не входить до їхнього числа, вона навіть не є важливим партнером для якоїсь впливової держави євро-атлантичного миру. Тому в умовах «нового світового порядку» Україна опиниться серед країн, приречених на економічну й культурну відсталість. У тій світовій системі, що складається після 1991 року, Україні немає місця як сильній державі, що бере участь у світовому науково-технічному прогресі.

У цих умовах суверенітет України стає головною цінністю, втративши яку ми втратимо право на самостійний культурний та економічний розвиток. Тим часом керівництво України сьогодні робить усе, щоб відмовитися від державного суверенітету, незважаючи на те, що це зумовить різке обурення суспільства. Така позиція української влади є головним чинником системної соціально-політичної кризи, розв’язати яку неможливо, не врегулювавши газову проблему або домігшись поновлення роботи парламенту. Всі ці кроки виявляться цілком марні, якщо не припиниться торгівля державним суверенітетом.

Для збереження державного суверенітету й попередження спроб втрутитися у внутрішні справи України сьогодні необхідні такі п’ять умов:

— збереження позаблокового статусу України;

— реалізація конституційних прав Криму;

— відмова від євро-атлантичного курсу й установлення стратегічного партнерства з країнами східнослов’янського простору;

— припинення політики з обмеження сфери використання російської мови, підтримки націоналістичних рухів і акцій, спрямованих на перекручування історії;

— розширення прав місцевого самоврядування й передача частини владних повноважень у регіони.

Очевидно, що визнання Косово як міжнародного суб’єкта породжує сепаратистські настрої не тільки у Криму. Хочу нагадати про проблему, що нині замовчується. Вона пов’язана з Буковиною. На сьогоднішній день 930 тисяч жителів Чернівецької області, тобто 70 відсотків дорослого населення, мають громадянство Румунії, відносини з якою в доступному для огляду майбутньому залишаться напруженими. Українська влада, побоюючись втратити прихильність США, може піти на поводі у кримськотатарських націонал-радикалів. У цьому разі може стати реальністю проголошення Буковинської республіки, в чому, безперечно, буде зацікавлена Румунія. Більше того, аналогічна ситуація може скластися і в інших регіонах країни, де відчувається сильний зовнішній вплив, наприклад у Закарпатті. Подібні процеси не можна зупинити імітацією демократичного процесу, що тільки загострює міжетнічне й міжконфесійне протистояння. Приклад Косово ясно показує, наскільки небезпечною може стати для України реалізація проамериканської геополітичної стратегії (об’єктивно спрямованої на руйнування східнослов’янського простору), котра всіма способами нав’язується нашій країні ззовні. У нас є тільки один спосіб зберегти державну єдність і запобігти перетворенню Криму на нове Косово — домогтися проведення державного курсу в інтересах суспільства, відновити верховенство закону, припинивши порушення конституційних прав Криму й підтримку націоналістів всіх мастей. Інакше ми пожнемо бурю, яка була посіяна тими, хто підтримав косовських сепаратистів.

Леонід ГРАЧ,народний депутат України, голова Всеукраїнського руху «Спадкоємці Богдана Хмельницького».