Минаючи генеральський стіл, зазвичай ковтаю слинку. Там — копчена риба, маслини, грудинка, сметана, мед, родзинки, сік.
«Пантрюелівський» набір не бентежить, а от ніжно-рожеві квашені помідори... Ледь втримуюся, щоб не поцупити. Бо ж на всіх інших столах санаторійної їдальні — традиційні каші.«
Кісточки» генерала залюбки перемивали і медперсонал, і відпочивальники. Казали, що 80-річний відставник приїжджає у Трускавець двічі на рік і всіх — згори донизу — «строїть». Медсестри ледь не плачуть: то генералові захолодна вода у ванні, то загаряча. А головна медсестра бігає по кабінетах і вмовляє: «Ну потерпіть, так треба...» На генерала, нашіптував персонал, ішов річний запас дорогих ліків. А той чи не в кожному кабінеті нахвалявся, що раз у раз виграє всі суди: позивається із жеком, енергетиками, санітарними службами, торговими закладами.Та цього разу трапилися аж два
«обломи». Цю сенсацію сезону переповідали із уст в уста. «Обламали» генерала дві медсестри. Люся саме чергувала вночі, коли у чоловіка піднявся тиск. Вона зробила укол, але той вимагав викликати «швидку». За діючими в Трускавці домовленостями виклик «швидкої» до санаторію коштує 20 гривень. Генерал обурився, а Люся — в атаку. «Ви хочете, щоб я із своєї зарплати платила за вас? Якщо так, я всім розповім, чому у вас піднявся тиск. Я бачила, як після опівночі з вашого номера виходили дві жінки. Це ви з ними випили оті дві пляшки коньяку?»Генерал отетерів від такого зухвальства, виклав 20 гривень і навіть не мовив, як зазвичай:
«Завтра ти вже тут не працюєш».Софійка пішла ще далі:
«А я вас не боюся! От ви роками до нас приїжджаєте і щоразу персонал лічить дні, як солдати перед дембелем. Невже не приємно було б, якби всі чекали на ваш приїзд, а не від’їзд?» Тут генерал зовсім втратив гонор і ... заплакав: «Хіба я чорт якийсь?» Із кабінету він вийшов ходою старого чоловіка.Коли почула в різних інтерпретаціях про ці пригоди, квашені помідори уже не вабили. Хай їм грець, тим кислицям...
