Боляче, коли плачуть. Але ще болючіше, коли бачиш сльози незаслужено скривдженої дитини.
Що мають відчувати батьки, коли їхнє чадо скривдили, тому що воно зробило щось добре, але не так, як потрібно дорослим? А тепер уявіть, що це сталося в школі з першоклашками, які щойно почали навчатися...
...На черговий огляд, що їх чиновники від освіти влаштовують з приводу і без, в одній зі шкіл міста потрібно було намалювати стінгазету, яка радувала б око перевіряльників.
Діти зібралися на одній із квартир. Кожен приніс по кульку олівців і фломастерів (олівців було 146, фломастерів — 283, стругачок — 17) і робота закипіла. Ви б бачили, як вони малювали, як старалися, висунувши кінчики язичків, як обговорювали кожну літеру. У першоклашок були розмальовані не тільки руки, а і щоки, вуха, носи, волосся, навіть язики.
Нарешті стінгазета готова.
«Який щасливий день», — сказав один із хлопчиків. Батьки від розчулення плакали.У понеділок дітвора з’явилася в класі й остовпіла. Там висіла зовсім інша газета. Її намалювала доросла рука. Вона була такою правильною і показовою, але чужою.
Ми бачили, як захлинулося дитяче щастя в потоці сліз. Виявилося, газета дітей була
«не така, як треба» і тому намалювали іншу.Чиновники, звичайно, розуміли, що ватман прикрасили не діти. Керівництво школи знало, що робить. Старшокласники єхидно сміялися, коли драїли школу напередодні приходу дядь і тьоть з управління: бачити показуху їм не вперше. І тільки наймолодші нічого не зрозуміли...
...Не можна дивитися на світ дитини очима дорослого. Вона багато чого бачить уперше, їхні радості й образи гостріші й щиріші. Це потім вони навчаться, на жаль, хитрити і лукавити. А ми коритимемо себе, що десь щось недогляділи чи погубили. Але тоді вже буде пізно, тоді може бути безповоротно загублений талановитий художник, танцюрист, поет, модельєр, архітектор, механік...
Замість коментарю
...Минуло кілька днів. Бабуся одного з творців стінгазети ходила і наполегливо шукала її в школі. Для чого вона вам, запитували її працівники навчального закладу.
«У руках хочу потримати», — відповідала жінка, котра виховала чотирьох дітей і сім онуків. А помовчавши, додала: «Не можна викидати дитяче щастя. Те, що хлопчики і дівчатка намалювали — не просто картинки, це небесна радість від наших ангелів. Ви це зрозумієте, коли доживете до моїх років».Донецьк.
