Бюджет не може — продаж допоможе

Чи не кожен з керівників сільських районів мріє про інвестора. І десь у думках вимальовує приблизно такий анонс: «Розшукується інвестор. Стать, національність, громадянство значення не мають. Обсяг інвестицій та термін дії домовленостей — необмежений. Основна умова — вкладання коштів в безперспективні об’єкти. Сприяння місцевої влади гарантуємо».

Тільки чомусь не кажуть громаді, що самі мрійники жодного кроку не зробили, щоб «пробити» фінансування «нагорі», привабити бажаючих доброчинців та, врешті-решт, самим віднайти резерви для вирішення нагальних потреб своїх мешканців.

Утім, є приємні винятки із загальних правил інерції та песимізму. Ось, наприклад, чи могли керманичі Снігурівщини прогнозувати, що протягом одного року в районі народиться аж дві трійні? Очевидно, що не могли. Тож чи могли вони передбачити придбання цим щасливим родинам житла за державний кошт? Також очевидно. Постало питання: де брати кошти та вишукувати житло в розпал бюджетного року. Можна, звісно, перекинути фінанси з іншої програми, провести рішення через комісії та затвердити на позачерговій сесії. Але ж тоді недоотримає та, інша програма.

Снігурівці зробили інакше. Була в районі типографія, яка вже тривалий час не працювала. Ані обсягів замовлень, ані коштів на її утримання «не світило». Та тримали собі у збиток за бюджетний рахунок. Допоки, нарешті, не вирішили виставити приміщення на продаж. Звісно, за конкурсом. А за виручені кошти, про що прописано в умовах угоди, покупець відремонтував приміщення редакції «районки», яка розміщується у цьому ж будинку і до якої у влади просто не доходили руки. По-друге, він також облаштував саму будівлю, яка ще донедавна своїм непривабливим виглядом лякала гостей і мешканців райцентру. І, по-третє, за кошти від продажу було придбано чотирикімнатну квартиру та приватний будинок для сімей трійнят. До речі, покупцем виявився один із банків, що розташував у приміщенні свій філіал. Для жителів району факт практичний, адже тепер вони можуть скористатися повним комплексом банківських послуг, не їдучи до обласного центру.

Це не поодинокий приклад. У Снігурівці чітко усвідомили сутність місцевого самоврядування як ініціативу самої громади, що полягає в можливості розпоряджатися власним майном. І використовувати його, виявляється, можна ефективно і з користю для людей.

У такий спосіб розпорядилися приміщенням старої шкільної котельні. За кошти з її продажу повністю замінили в школі теплові комунікації, придбали німецькі котли та ще й запровадили систему енергозбереження. Відтепер навіть у люті морози температура в класах не опускається нижче 23—25 градусів тепла. Бак з водою нагрівається вночі, коли тариф на електроенергію найнижчий, а вдень гаряча вода подається у труби тепломережі. Отже, за рік заощаджується близько 40 тисяч бюджетних коштів. А в колишній шкільній котельні тепер виробляють будівельні матеріали, що також вигідно для мешканців району.

За пристойну суму продали у Снігурівці колишній гуртожиток школи, в експлуатації якого не було потреби. Кошти частково використали на школу і для району. По-господарськи розпорядилися й магазинами, які належали споживспілці. Продали... тій-таки споживспілці. Не передали безкоштовно, а саме продали. Нинішній заступник голови облдержадміністрації Володимир Луста (на знімку), який на той час керував Снігурівською райрадою, розповідає, що мало не нажив собі за таке рішення ворогів: «Мені закидали: ми ж ці магазини зберегли, не дали їх знищити, тож маємо право отримати їх безкоштовно. Але позиція райради була жорстка. Магазини будувала громада, тож кожен житель має право отримати компенсацію у вигляді соціальних дивідендів. Єдине, що під час продажу об’єктів конкурсна комісія враховувала внесок майбутніх покупців та надавала певні преференції».

«На моє глибоке переконання, — продовжує Володимир Вікторович, — комунальна власність має працювати на громаду. Якщо власник в особі органу влади не став ефективним, не може управляти, слід позбавитися власності на користь того, хто міг би дати їй раду. Нема за чим жалкувати. Адже майно нікуди не зникає і не руйнується, а просто змінює свій статус і власника. Отож маємо розв’язання соціальних проблем та ще й економію державних коштів».

Утім, не лише з продажу живе снігурівська громада. Не по-господарськи так було б. Навчилися самі і заробляти, і знаходити додаткові джерела фінансування. А спочатку запитали себе, чому в окремих сільрадах за використання одного гектару ріллі збирають по 9—10 гривень, а в інших до 60? Щоб мати повну картину стосовно наповнення місцевих бюджетів провели повний аналіз сплати податків в розрізі сільських рад. Створили спільні робочі групи з числа спеціалістів райради, райдержадміністрації, податкової. Групи й виявили так званих «одноосібників», які не тільки мали в обробітку чималі земельні наділи, а й використовували найману працю. До того ж орендну плату сплачували по мінімуму або взагалі не платили. Там, де переглянули у бік збільшення наявні договори оренди землі та ставки орендної плати, де переоформили «одноосібників» на приватних підприємців, де уклали договори оренди землі несільськогосподарського призначення, в тих селах і наповнилася місцева скарбничка. Наприклад, у Новопетрівці змогли за рахунок додаткових надходжень здійснити капітальний ремонт дитсадка, ФАПу, спортивного залу. Проведено частковий ремонт водогону та насаджено новий парк на місці колишнього сміттєзвалища.

І ще один варіант вирішення соціальних питань без участі бюджетних коштів уже другий рік поспіль апробують снігурівці. Запропонувала місцева влада, щоб кожен землекористувач зробив свій внесок у поліпшення медичного обслуговування громадян. Не треба багато — по три гривні за один гектар ріллі на рік. Вийшла чималенька сума, яка цілеспрямовано пішла на потреби районної лікарні. 205 тисяч гривень спрямували на ремонт пологового будинку, придбали дві машини «швидкої», відремонтували терапевтичне відділення, відкрили сучасну сімейну амбулаторію у старій частині Снігурівки, придбали двокімнатну квартиру для сімейного лікаря.

Чи могли б мешканці району розраховувати на такі «дива», тільки чекаючи бюджетного фінансування або щедрого інвестора? Навряд. Тож і розраховують вони на свій підприємницький хист, господарський підхід, економність та, врешті-решт, мудрість.

Миколаївська область.

Фото автора.