Знаменита Берестецька битва, в якій гетьман Богдан Хмельницький зазнав поразки, але довів Європі, що український дух — незламний, завершилася на козацькому редуті між селами Семидуби та Плоска Дубенського району. Тут для прикриття відступу військ 10 липня 1651 року залишилося три сотні з полку Івана Богуна, і вони сповна виконали покладену на них місію — зупинити польське військо. Ціна була дуже висока: жоден козак не випустив із рук зброю до останнього подиху.

Гетьман на битву під Берестечком покладав великі надії, адже у разі козацької перемоги Польща втратила б контроль над Волинню.

Спочатку в битві проти 150-тисячного війська польського короля Яна Казимира козаки мали успіх. Здавалося, перемога близько. Але в розпал баталії кримський хан Іслам-Гірей ІІІ (союзник Хмельницького) раптом вийшов з бою й забрав із собою гетьмана.

Ситуація різко змінилася. Селянсько-козацьке військо, керівництво яким взяли на себе полковники Джалалій та Богун, практично опинилося в оточенні: з трьох боків — польські загони, з четвертого — річка Пляшівка. Єдиним виходом залишалося наведення переправи.

Той етап битви був героїчний. Чого варті 300 козаків, які на острівку стояли на смерть, доки не загинув останній захисник. Герої й ті декілька сотень вояків, що створили захисний редут між селами Плоска та Семидуби Дубенського району.

Дослідник поля Берестецької битви археолог Ігор Свєшніков вважав, що це полковник Іван Богун наказав одному із загонів затримати польське військо, в такий спосіб давши змогу війську козацькому на маневр та перегрупування.

Скільки вояків було в цьому загоні, невідомо. Одні довідники стверджують, що дві сотні, інші — що втричі більше. Дехто навіть вимірює число захисників редуту тисячею душ. Із документальних джерел точно відома лише дата: бій на козацькому редуті відбувся 10 липня 1651 року, тобто в останній день Берестецької битви. Отже, це був завершальний акорд бою, який перервав наміри шляхти добити знекровлене українське військо.

За переказами, козацький загін залишився для прикриття основних військ. Щоб самим прикритися, козаки в ряд розташували вози. Такий вал був не вельми надійний, але дав змогу витримати першу ворожу навалу. Декілька годин перегруповувалися поляки, відтягували поранених та убитих.

Можливо, друга навала скінчилася б як і перша, якби козаки мали більше набоїв. А так їм довелося замінити рушниці шаблями і вступити в нерівну сутичку — одному проти трьох, чотирьох, а то й десяти супротивників. Зважаючи на те, що жоден з оборонців не здався у полон, не рятувався втечею, можна лише уявити, яким кривавим було людське місиво на бранному полі. Але воно стало визначальним для подальшої долі України: втративши у часі та силі, польське військо не змогло довершити своїх кінцевих планів — повністю знищити богунівців, котрі пізніше стали основою нової армії Богдана Хмельницького.

А загиблих на останньому редуті богунівців місцеві мешканці поховали. Люди вважали для себе за честь досипати землі на курган над братським похованням козаків. З часом курган, оточений камінними хрестами, втратив первісну форму, осів. Тут і за радянської влади, а перед тим і за Польщі заборонили проводити пошанувальні заходи.

Так було до 1985 року, коли мешканці сіл Плоска та Семидуби вирішили розчистити терни. А на зламі 1990-х років козацький редут став центром уваги дубенської «Просвіти». Дубенський письменник і художник Микола Тимчак спроектував пам’ятник, а згодом створив проект каплиці. Варто відзначити й сприяння тодішніх голів колгоспів Богдана Музики та Володимира Войтовича. Гуртом впорядкували козацький редут.

До честі нинішнього покоління, воно зробило поле між Плоскою та Семидубами своєрідним місцем духовно-патріотичного паломництва.

Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

На знімку: під час цьогорічного вшанування козацької слави на козацькому редуті.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.