Нещодавно відбулася нарада під головуванням Прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко з питань підготовки АПК до весняно-польових робіт. Представники уряду, Міністерства сільського господарства України, керівники деяких областей, бізнесмени, інші запрошені відвідали кілька передових сільгосппідприємств Київської області і обговорили найгостріші питання, що стоять перед українським селом після вступу до СОТ. Чи не вперше чернівецька делегація повернулася з подібної наради в піднесеному настрої. Ми намагалися з’ясувати, чому.

Говорить заступник голови Чернівецької ОДА Віталій УСИК:

— Кажучи про вступ України до СОТ, процедурні питання якого завершуються, треба наголосити на тому, що найризикованішою галуззю є АПК. Основною причиною боязні наших урядовців та аграріїв є те, що сільське господарство — багатогалузеве і дуже важко поєднати питання сертифікації продукції та формування значних товарних партій і кредитних ресурсів перед виходом на світові ринки. Тому основним питанням, яке хвилювало присутніх аграріїв, було питання фінансової підтримки українського села та переробної галузі державою після вступу до СОТ. Сільгоспвиробники не так очікують дотацій від держави, як вимагають адаптованої до ЄС законодавчої бази щодо села. Хвилювало присутніх і питання ринку землі, а також поліпшення інвестиційного клімату в цьому бізнесі.

Міністр, що було неочікуваним для багатьох представників аграрного бізнесу, превентивно дав відповіді на всі, навіть найгостріші, питання, які приготували аграрії заздалегідь. Ми, управлінці та підприємці Чернівецької області, теж їхали на нараду до прем’єра і міністра, маючи щонайменше 25 запитань, на розв’язання яких очікували хіба що у віддаленій перспективі. Своїм виступом Юрій Мельник практично обеззброїв нас. Прозвучала чітка програма подальших кроків уряду на розвиток сільського господарства держави. Перший блок питань, озвучений міністром, який був пов’язаний із фінансуванням галузі, він виписав чітко. Названо першочергові напрями, що фінансуватимуться з державного бюджету. В робочому порядку кожна теза, висловлена міністром, якщо вона заслуговувала на підтримку на рівні прем’єра, одразу формалізувалася в доручення Юлії Володимирівни відповідним структурам. Так само сприймалися і конструктивні пропозиції аграріїв.

Тим, що хвилювало не менше, були проблеми захисту аграрного бізнесу і взагалі вітчизняного сільгосппереробника у сенсі поліпшення роботи митних органів, органів стандартизації та метрології тощо. Присутні висловили сподівання і дістали гарантії від Прем’єр-міністра, що робота з припинення контрабанди, розпочата ще першим урядом Юлії Володимирівни, триватиме.

Зупинився міністр і на комплексі весняно-польових робіт у ракурсі забезпечення основними складовими майбутнього врожаю: хорошою посівною базою, мінеральними добривами та технікою. Усі ці компоненти успіху, а головне — мінеральні добрива, невиправдано й безпідставно зростають у ціні, вихолощуючи і так негусті фермерські банкноти. Якщо на попередніх нарадах ми в основному бачили констатацію безсилля влади, то нині замість виправдальних спічів про світові тенденції почули конструктивні, подекуди різкі, доручення прем’єр-міністра.

Одне з найважливіших питань — кредитування сільгоспвиробника. Стратегією міністерства сьогодні є пошуки варіантів здешевлення кредитів для села для подальшої його капіталізації. Раніше йшлося про кредитну ставку 20 чи більше відсотків, при чому рентабельності господарствам добитися було практично неможливо. За таких умов сільгоспвиробник кредити брав неохоче, для сезонника вони за таких відсотків узагалі були катастрофою. Ними могли скористатися хіба що великі підприємства з швидким обігом коштів. Скажу на прикладі Чернівецької області. Ще кілька років тому ми компенсували банківські кредити з бюджету в обсязі двох мільйонів гривень, у минулому році сума такої компенсації вже перевищила 12 мільйонів. Тому позиція Міністерства сільського господарства, його напрацьована упродовж трьох років Програма на здешевлення кредитів за збільшення інвестицій у галузь є неоціненними. На цій нараді з серйозними пропозиціями виступили банкіри, зокрема представники Приватбанку, які висловили готовність вкладати гроші у вітчизняного сільгоспвиробника, значно знизивши наявні процентні ставки. Це ті процентні ставки, які якраз дають можливість працювати і конкурувати на рівні СОТ.

На жаль, поки що невирішеним залишається питання ринку землі. Це питання і всі напрацювання стосовно нього мають більше політичний характер, на жаль, економічний аспект не завжди враховується. Досі було більше прожектерської діяльності політиків за відсутності реальних законодавчих кроків. Як влучно сказав аграрний міністр, ситуація, коли власник землі наділений єдиним правом здавати її в оренду, а бізнесмен наділений єдиним правом брати її в оренду, є тупиковою. Таких відносин ніде у світі більше немає. Тому було дано доручення про створення нової незалежної комісії, членами якої стануть виключно зацікавлені сторони без участі бюрократів. Ця комісія повинна створити погоджену модель розвитку ринку землі, що в подальшому буде затверджено законодавчо.

Говорить голова Ради директорів ПП «Колос» Сергій КУНІЦИН:

— Я не вперше на подібних заходах, але цього разу мені імпонувало те, що, уважно вислуховуючи кожного промовця, Прем’єр-міністр одразу трансформувала почуте у відповідні доручення. Уперше я чув, щоб зал завжди невдоволених людей так щиро аплодував міністрові. Нам чітко й зрозуміло пояснили, що питання, які нас найбільше хвилюють, а це — поширення контрабанди, створені під когось вільні економічні зони — залишаться в минулому. Водночас я почув, що питання стосовно дефіциту м’яса (а це мене, як виробника, дуже хвилює) буде чітко регулюватися імпортом. Це за нинішнього сировинного голоду — єдино правильне рішення, щоб не допустити ажіотажних цін у торгівлі. В Україні ми маємо європейського рівня виробництво курятини, маємо серйозних зернових трейдерів, які виходять уже на рівень канадських виробників зерна, а тому втілення озвученої програми, особливо там, де вона стосується переробників м’яса, відкладати в довгу шухляду вже не можна. Я вважаю: з 30 мільйонів гектарів можна реально зібрати 150 мільйонів тонн зерна, а не 30—40, як цього року. Але тут потрібна технічна революція. Сам міністр зазначив, що таку техніку, як «Катерпіллер», «Като», «Джон Дір», ми в близькому майбутньому в Україні не виробимо, тому стоїть питання закупівель. А тут конкретний банк дає конкретну пропозицію: вирішіть нам на рівні уряду і Нацбанку кілька питань із залучення іноземних кредиторів, і ми прокредитуємо село під рентабельні відсотки.

Жорстко виступила Юлія Тимошенко щодо земельного питання. Я перед цією нарадою готувався й думав, як мені висловитися про те негативне, що нині відбувається в селі, як-то: виділення паїв натурою. Паї нарізають посеред поля, і люди не хочуть їх брати: хтось помер, хтось виїхав за кордон, а земля заростає бур’янами. За невелику орендну плату здавати якомусь ненадійному буцімто фермеру — теж справа невдячна. За такої ситуації слід хіба що очікувати, що на таку землю зайдуть «професійні» спекулянти, з якими сільгоспвиробнику боротися не до снаги. Юлія Тимошенко висловила розуміння цієї небезпеки і підтримала нас у тому, що земля повинна мати власника і власником повинен бути той, хто її обробляє.

Я пропонував увести податок на землю на цей перехідний період: не обробляєш землю — плати податок. Може, це спонукало б власників паїв шукати виходи. Це могло б стати тимчасовим регулятором. Усі наші пропозиції були вислухані, частину з них можна було подати на розгляд у міністерство, Кабмін. Наприклад, у нашій області багато фермерів узяли напіврозвалені колишні ферми, відбудували їх і започаткували тваринництво. Проте потрапили в законодавчу пастку: за час розвалу радянського АПК села розбудували майже впритул до ферм, а це є порушенням санітарних норм саме з боку фермерів. У нас захисна санітарна зона вимірюється 500 метрами, у Данії й Польщі — 120—150 метрами. Можна було б це підкоригувати і зняти всі питання, в тому числі і з візитами різноманітних хабарників із перевіряючих служб. Багато фермерів через таку забудову не можуть узаконити свій бізнес. Інше питання, яке я доніс до заступника міністра Петра Вербицького, стосувалося того, що для збільшення поголів’я свиней в Україні (їх зараз 8 мільйонів і їхня якість далека від зарубіжних порід) треба ввести ГОСТи на м’ясо, які є в європейських країнах. Це дасть поштовх селянинові відгодовувати м’ясні породи свиней. Отримавши класифікацію власне м’яса, будь-який селянин, побачивши, що кілограм свинини м’ясної породи істотно дорожчий, обов’язково перейде до промислово рентабельних порід. Тим паче, що таку продукцію залюбки бере будь-який м’ясокомбінат. З одного квадратного метра площі відгодівлі умілий селянин за залучення нинішніх збалансованих кормів уже вміє отримувати три свині на рік, але змусити його перейти на прогресивні породи ще важко. На генетиці все ще економлять, бо хороші лінії потрібно купувати за кордоном або в передових фірм. Уведення європейського стандарту м’яса не вимагає залучення якихось державних коштів. Досить перекласти з іноземної мови закордонні нормативні акти і затвердити їх у країні — новому члені СОТ. Як виробничник, скажу, що після того, як відбудеться стандартизація м’яса, ми вже зможемо сісти разом із урядовцями і напрацювати стандарти м’ясо-ковбасних виробів. Безглуздо, увійшовши до СОТ, вводити перелицьовані радянські ГОСТи на виробництво м’ясо-ковбасної продукції — так ми ніколи не витримаємо жодної конкуренції у світі. Не можна в нинішніх економічних умовах, за нинішнього соціального розшарування покупця доводити виробникові мало не кількість перцю в грамах, яку він має додати у той чи інший сорт. У Європі працюють відомі м’ясопереробні фірми, які мають свої традиції, рецептуру й секрети, і чи не єдиною вимогою до продукції яких є якість переробленого м’яса і якість готової продукції. Чому італійці можуть робити салямі «Пепероні», поляки — «Суху краківську», а ми, як солдати на плацу, маємо марширувати під один стандарт? А як виділитися, як завоювати ринок? Другого квітня саме і планують увести нові ГОСТи, які стригтимуть усіх українських м’ясопереробників під одну гребінку. Вважаю, що ситуацію треба рятувати на рівні уряду. Це — помилка. Нехай хоча б Інститут м’яса і молока запросив наших технологів, які подекуди далеко пішли у впровадженні євростандартів в Україні, і з ними разом напрацював якісь прийнятні компроміси. Питання прийняття нових ГОСТів треба негайно відтермінувати. Дійшло до того, що національними сортами збираються оголосити «Русанівську», «Лікарську» і, що найсмішніше, «Останкінську». Сподіваємося, що ми доб’ємося хоча б полеміки з цих питань. Наразі маємо міністра, який працює уже в третьому уряді, працює по-європейськи тому, напевно, до тонкощів розібрався в наших проблемах.

І насамкінець. Якась дівчина-репортер, у перерві розмовляючи по мобільному, сказала: «Я вже їду, бо тут немає нічого цікавого». Деякі газети, журналісти яких, либонь, полюбляють м’ясо й ковбасу, із усієї життєво необхідної для українського села зустрічі вихопили дешеву сенсацію: «Юлію Тимошенко протягнуло в корівнику». Корівник — не світська тусовка з дармовими бутербродами і силіконовими обличчями. У сільському господарстві не слід шукати сенсацій: воно — як хліб на столі — або є, або його нема.

Фото автора.