Мінфін завершив підготовку поправок до держбюджету-2008 — про баланси і нюанси.

 Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко відбула важкі переговори у Москві — про діалог боржника з кредитором.

 Фонд держмайна оголосив конкурс з продажу Одеського припортового заводу — про стару й нову ідеологію.

І міністр фінансів Віктор Пинзеник, і глава Нацбанку Володимир Стельмах вважають, що січневе уповільнення економічного зростання (з 9,3 до 4,9 відсотка) — типова закономірність. З огляду на незвично високу базу порівняння або незначну кількість робочих днів, або на зволікання з оформленням контрактів за використаний газ, то, справді, закономірно. Але чи типово? Доходи бюджету країни в січні перевищили видатки на мільярд гривень. Це менше, ніж олігархи торік вивозили грошей на Кіпр з розрахунку на місяць. Підкоригований баланс тепер базується на інших річних прогнозах: дефіцит — 2 відсотки, інфляція — 9,6 відсотка, ВВП — 6,5. Найслабші ланки тут — дефіцит бюджету і інфляція. З одного боку, за потреби компенсувати хоча б частково втрати АПК, пов’язані зі вступом у СОТ, помірний дефіцит унеможливлюють президентські ініціативи на 23 мільярди гривень з фінансування армії, програми будівництва доступного житла тощо. З другого — антиінфляційні заходи якщо й дадуть позитивний ефект, то тільки в другому півріччі. Середні внутрішні ціни сільгоспвиробників у січні (навздогін світовим) підвищилися на 5 відсотків. А загальна пропозиція на ринку лишилася на торішньому рівні. Це означає, що й далі триватиме зростання цін на продовольство у роздробу. (На такі прикрощі, як подорожчання серед тижня хліба на Волині, навіть не зважали). Поза тим важко втримати і граничний дефіцит. Адже левову частку видатків може породити позитивне рішення Конституційного Суду з надання пільг суддям, і це потягне за собою й інші соціальні виплати.

Антиінфляційні ініціативи усіх гілок влади вирізняють специфічіні підходи. З високими цінами на нерухомість розбереться парламентська комісія під орудою екс-міністра культури Оксани Білозір (у будівництві маємо алогічне падіння на 9,6 відсотка). Мінекономіки пропонує механізм планового ціноутворення товарів, виробництво яких регулює держава (чи не відродимо Держкомцін?). Нацбанк минулої середи «опустив» курс долара проти гривні до нижньої межі валютного коридору, тоді як Петро Порошенко переконував усіх, що ревальвація, тобто зміцнення гривні проти долара США, на разі недоцільна. Доречно. Зараз — ні, бо зміни до бюджету тільки «з печі», а ще треба подати на парламентський «стіл». Бо, попри те, що з ціною на імпортний газ на цей рік визначилися на найвищому рівні, це вочевидь тішить далеко не всіх.

Хіба не добре, що нашим громадянам до всього цього нема ніякого діла? І що ми маємо на загал здорову націю, яку не обходить, чому раптом секретаріат Президента країни вирішив, що прем’єрка Юлія Тимошенко мала дезавуювати домовленості керівників двох держав? Навіть за наявності такого бажання, не дали б. Відбулося ж те, що й мало статися: обидві сторони підтвердили бажання втілити в життя домовленості президентів стосовно більш тісного співробітництва в енергетичній сфері та газовій — зокрема. П’ятигодинне рандеву Юлії Тимошенко з главою «Газпрому» Олексієм Міллером не принесло жодних корекцій президентських домовленостей, про які йшлося в попередньому «Балансі...». Стосовно інших тем — то «сторони прагнули конструктивізму». Зрештою, якщо товарообіг між країнами зростає на 22 відсотки (30 мільярдів доларів США), то це свідчить, що вони потрібні одна одній. На це не можуть не зважати ані НАК «Нафтогаз України», ані ВАТ «Газпром», хоч один є боржником, а інший — кредитором. Ну запідозрив секретаріат, що Юлія Тимошенко не змириться з роллю боржника. Але що це поміняло?! Вона не виграла (і посередники залишаються, і довгострокової угоди немає), але й не програла. Бо її намір вивести з боргової залежності НАК «Нафтогаз України», відвоювавши йому право постачати енергоносії промспоживачам, важить для країни значно більше за будь-які дипломатичні умовності або недипломатичні непорозуміння — це обмежує монопольний вплив посередника. Утім, якби переговори Юлії Тимошенко виявилася б успішними, це однак не звільняє уряд від потреби переходити на ринкове ціноутворення щодо газу на внутрішньому ринку, підвищувати тарифи для населення. Тільки чому трансферт на оздоровлення НАК, за деякими даними, уряд збирається збільшити на 2 мільярди замість 5, а в доходи також включать 1,5 мільярда гривень дивідендів ще за 2006 рік? Хіба те, що для «Нафтогазу» закономірно, для Мінфіну — алогічно?

Фонд держмайна нарешті зважився оголосити конкурс з продажу 99,52 відсотка акцій ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ). Через 75 днів з початкової ціни у 3 мільярди гривень розпочнуться унікальні торги. Важливість цієї події очевидна. Для країни, яка може миттю покращити профіцит зведеного платіжного рахунку і зміцнити доходну частину держбюджету. Для уряду, який, відновлюючи приватизаційний процес серед найбільш значущих для країни підприємств, одержує практичний важіль для виконання своїх соціальних обіцянок. Для інвесторів, які можуть стати свідками другого після «Криворіжсталі» яскравого дійства. Попри це самий факт продажу одного з найбільших підприємств хімічної промисловості (нагадаю, на ОПЗ припадає 50 відсотків експорту українського аміаку і 20 відсотків — карбаміду) сприймається неоднозначно. Спеціальна комісія Верховної Ради з питань приватизації уже вирішила звернутися до Президента країни з клопотанням призупинити приватизацію ОПЗ. Мотивація проста: продаж прибуткового гіганта (торік ОПЗ одержав 308,830 мільйона гривень чистого прибутку), який має стратегічне значення для економіки, суперечить законам України «Про приватизацію державного майна» і «Про трубопровідний транспорт». А хіба це дивно, якщо свого часу їх написали люди з іншою ідеологією? От і маємо ще одну — нетипову закономірність.