У православних храмах щороку відбувається спеціальна церемонія, коли з амвона урочисто проголошують вічну пам’ять поборникам чистоти віри і проклинають єретиків, відлучених від Церкви. На цих службах можна легко зорієнтуватися у конфесійній належності храму: якщо моляться за упокій душі Івана Мазепи — це точно не парафія Московського патріархату.

Як відомо, за розпорядженням Петра І в листопаді 1708 року Московська православна церква оголосила анафему українському гетьману «за зраду і порушення Переяславської угоди». «Злочин», описаний розгніваним царем у стилі «кабацького» завсідника, полягав у захисті Мазепою свого народу від тривалого насилля зарозумілих одновірців і в бажанні «зробити нашу Україну вільною й ні від кого не залежною». «Зраду» Москві, за підказкою Петра, «піднесли» до рівня христопродавства — і в ті часи в «першопрестольній» на надмірну скромність не нарікали. Церква над аргументами, чому гетьман усе-таки повинен вважатися віровідступником, не замислилася: так історично склалося, що російським духовенством завжди керували не хвалені ними канони, а «царі-батюшки». А коли в таку делікатну матерію, як Віра, втручається політика, благочестя підмінюється фарисейством. Не доведена серйозними фактами анафема продовжує тривожити душу Івана Мазепи і дезорієнтувати необізнаних в історії парафіян УПЦ МП. Утім, за деякими даними, начебто прокляття з гетьмана де-факто зняли ще в 1918 році, але офіційного підтвердження такої інформації немає.

Під час зустрічі з патріархом Московським Алексієм ІІ Віктор Ющенко поцікавився нинішнім ставленням російських церковників до надуманого віровідступництва одного з великих українців. Як прокоментував цю ситуацію присутній на зустрічі секретар відділу зовнішніх церковних зв’язків МП з міжправославних відносин протоієрей Микола Балашов, у 1918 році до патріарха Тихона справді надходило звернення з проханням розглянути питання про зняття анафеми з Мазепи. Але тоді нарада єпископів вирішила, що для цього «немає достатніх канонічних і історичних даних». Таким чином, гетьман в очах московської церкви залишається єретиком. Щоправда, як обнадіяв Микола Балашов, це питання може бути розглянуто в майбутньому. Звісно, якщо «компетентні каноністи й історики» ухвалять таке рішення. Оскільки в «українських» питаннях «компетентність» російських каноністів та істориків досі проявлялася специфічно, нам залишається молитися за упокій душі Івана Степановича в «автокефальному режимі».