25 лютого минає 137 років від народження Лесі Українки

Кажуть, дерева мають пам’ять. Тому щораз, як приїжджаю на колишню садибу Косачів у Колодяжному, насамперед іду до кущів кизилу — торкнутися його колючого гілля, почути шелест листя, може, розкаже мені щось нове про Лесю.

Посадила їх поетеса в березні 1907 року, в свій останній приїзд на Волинь. Дві привезені з Криму лозинки добре прийнялися і за сто літ розрослися у величезні кущі-дерева з десятками стовбурів. У кінці березня — на початку квітня вони вкриваються рясним цвітом, а восени дають щедрий врожай темно-червоних ягід. Гості музею можуть покуштували цих кисло-солодких з ніжним ароматом плодів, а дехто в Колодяжному варить із них чудове варення. І люди добрим словом згадують Лесю Косач, яка першою привезла в наш край цю рослину.

Кизил — не єдині дерева, що збереглися тут із Лесиних часів. Хоча не всі витримали випробування часом. 1952 року наймолодша сестра Лесі Українки Ісидора пригадувала: «Найбільшою прикрасою садиби був велетень-каштан, що ріс перед старим будинком (його розібрали німці 1915 року на спорудження бліндажів. Тепер на цім місці новий двоповерховий музейний корпус. — М. Я.). Сім старих каштанів зрослися основами, що своїми вітами творили грандіозне шатро. Під цим шатром був величезний стіл із лавами і ціла велика площа для крокету, де наша молодь могла пограти навіть під час дощу. У кожного з нас були посаджені власноруч дерева: Лесина срібляста тополя, Миколина ялина, моя рання літня груша... Садів було три: старий, молодий і наймолодший (усього чотири гектари. — М. Я.).

З кущів у садках росли малина, агрус, порічки, смородина, барбарис, кизил, пригадують у листах родичі Косачів. «Садиба Косачів за тих часів виглядала дуже затишно. Кубелечко дбайливо звите. Кожному, хто потрапляв теплої пори в ту садибу, відразу було видно, що... в ній мешкають люди з розвинутим почуттям естетики і замилування до природи» (Ісидора Косач-Борисова).

Говорить директор меморіального музею-садиби Лесі Українки в Колодяжному, заслужений працівник культури України Віра Комзюк:

— Із старих дерев, які пам’ятають родину Косачів, залишилися лише посаджені Лесею кущі кизилу, Ісидорою — груша і Миколою —каштани, — розповідає Віра Михайлівна. — Волоські горіхи однієї лютої зими замерзли і всохли. Але коріння біля зрізаних дерев дало по кілька пагонів, з них виросли нові дерева і вже багато літ плодоносять. Приїздіть на святкування дня народження Лесі Українки, пригощу горіхами з них.

Сад у меморіальному музеї-садибі тепер набагато менший за той, що був тут за часів Лесі Українки. Там, де колись були старий і новий садки, тепер — сільська вулиця, стоять хати. А в колишньому наймолодшому садку, що біля «білого» і «сірого» будиночків, і тепер щовесни рясно квітують яблуні. Посаджені вони років тридцять тому. Яблука достигають до 1 серпня, коли в Колодяжному, в день пам’яті Лесі Українки, збираються гості.

Колодяжне

Ковельського району

Волинської області.