Перед підписанням Протоколу зі вступу України до СОТ голова правління — генеральний директор Національної асоціації цукровиків Микола Ярчук зробив доволі похмурий прогноз стосовно згортання бізнесу багатьма цукрозаводами. Ми зустрілися для того, щоб уточнити деякі суттєві подробиці.

— Миколо Миколайовичу, ваша позиція потребує детальнішого коментарію...

— Будь-ласка. Україна нині споживає близько 2 мільйонів тонн цукру на рік, виробленого з бурякової сировини. Це якраз 37—38 кілограмів на душу населення, що відповідає біологічним нормам. Але ж ви знаєте, що вступ до СОТ накладає на нас додаткові зобов’язання щодо пільгового (2 відсотки ввізного мита) завезення 260 тисяч тонн цукру-сирцю. Підраховуємо і одержуємо 12 відсотків від внутрішнього споживання. При цьому 2 відсотки ввізного мита на жовтий цукор зменшують до нуля ставку вивізного мита — на білий цукор. Вам не здається, що на часі подбати про захист інтересів власних виробників, які вже міркують, чи варто сіяти цукрові буряки через низьку рентабельність цієї культури?

Адже за таких обставин виникає необхідність скорочення власного виробництва цукру на цю кількість, що тягне за собою виведення з виробництва потужностей 15—20 підприємств.

Тому саме сьогодні слід подумати про нетарифні механізми захисту вітчизняного товаровиробника, як це роблять більшість країн світу — членів СОТ. Йдеться про об’єктивний аналіз імпортних продовольчих товарів стосовно їх безпеки та якості, вмісту різних хімічних речовин та відповідності світовим нормам і правилам, які прописані в директивах країн-учасників СОТ.

Відомо, що цукор — один із наймасовіших природних продуктів харчування, який необхідний для забезпечення життєдіяльності людини, але поряд з тим на внутрішньому ринку з’явилися цукрозамінники та інтенсивні підсилювачі, особливо синтетичного походження, використання яких в Євросоюзі законодавчо заборонено. Крім того, що такі продукти небезпечні для здоров’я людини, вони витісняють з внутрішнього ринку природні цукри, зменшуючи його ємність.

— То чи не варто про ваші застереження поінформувати уряд?

— Це вже робиться. На засіданні Ради Асоціації прийнято звернення до Прем’єр-міністра, в якому пропонується звернути увагу на існуючі загрози. Адже час на розкачування вже вийшов. Цукор-сирець заходить в країну наступного року після вступу України до СОТ. Але, сором сказати, ми дотепер предметно не ознайомлені з директивами СОТ і ЄС стосовно правил гри, а, отже, не усвідомлюємо, з якими проблемами матимемо справу вже найближчим часом. Жодна з працюючих компаній на цукровому ринку сьогодні достатньою мірою не орієнтується в тому, за якими стандартами та правилами торгують цукром країни-члени СОТ. Фактично ми не обізнані з вимогами країн-членів СОТ через неучасть фахівців галузі в переговорному процесі.

— Кого звинувачувати?

— Самих себе. З одного боку, наша держава відмовилася від участі в Міжнародній організації по цукру, де розробляються такі директиви і нормативно-правова база, а з другого — ми зациклилися на власних підходах до утримання галузі, які панували ще за радянських часів. А тепер, вважай, ми входимо до СОТ за таких жорстких умов, що, того й дивись, не відправимо на експорт жодного кілограма цукру. Адже треба мати якісно інший товар, ніж ми маємо. І відповідно до вже згаданих стандартів, про які ми поки що тільки здогадуємося. Тому потрібно об’єднувати зусилля і активно працювати над якістю сировини та виробленої з неї продукції, рішуче працювати над оновленням матеріально-технічної бази цукрових заводів, упроваджувати енергозберігаючі технології, підвищувати конкурентоспроможність продукції. Такий шлях уже обрали провідні компанії (холдинги), які сьогодні працюють у бурякоцукровій галузі.

— Якою ви бачите державну підтримку галузі?

— Почати б з того, щоб не забирати приміщення Інституту цукрової промисловості на Лютеранській вулиці. Зараз науковці сидять без світла і води і готують нормативно-правову базу до вступу в СОТ.

Усі рецепти держпідтримки добре відомі. Треба підтримувати сільгоспвиробника через цукрозаводи, як це роблять у всьому світі. Кому потрібні буряки? Виробникам цукру. Тому, підтримуючи одних, ми підтримуємо й інших. Механізми такої підтримки є різні, але ми роками гребували ними. Необхідно на державному рівні вирішувати питання використання цукромістких продуктів у виробництві біопалива. Для цього створити відповідне законодавче підґрунтя та прийняти цільову програму.

— Один зі способів держпідтримки — дотувати не гектари, а обсяги постаченої на переробку сировини. Як ви до цього ставитеся?

— Нормально. Це найкращий стимул до підвищення продуктивності праці в галузі. Але це не збігається з вимогами міжнародних організацій, зокрема, й СОТ. Починати з дотування посівів також непогано. Це стимулює до зберігання родючості ґрунтів, додержання сівозмін. До речі, вступивши в СОТ, ми не втратимо права на дотації для поліпшення родючості земель під посівами цукрових буряків. На сьогодні Мінагрополітики має змогу виділяти 550—600 гривень на гектар. Це, звісно, не 200—300 доларів США, як деінде, але вже добрий початок. І ми, повірте, жодним чином не плачемося. В Україні цукрова промисловість була, є і буде. Наш буряковий цукор донедавна становив 12 відсотків світового виробництва. Але сьогодні треба разом із урядом сісти за круглий стіл усім причетним до його виробництва — від сільгоспвиробника до міністра — для вироблення цілеспрямованої політики в нових умовах.

Фото Олександра ПРОКОПЕНКА (Укрінформ).