Сьогодні в Москві має відбутися похорон Бориса Нємцова, якого вбили минулої п’ятниці біля стін Кремля. Чотири постріли в спину й голову опозиціонера очікувано стали потужним каталізатором громадських протестів і наблизили Росію до «холодної» громадянської війни. Минулої неділі в центрі Москви відбулася демонстрація скорботи. В реальності це був перший масовий протест проти режиму Володимира Путіна за останні кілька років. За даними організаторів жалобної акції, на вулиці вийшла 51 тисяча людей. Акції проти терору й пам’яті вбитого опозиціонера пройшли в десятках міст Росії. Основна версія трагічної події — політичне вбивство.
За останні двадцять років у РФ скоєно сотні політичних убивств, найгучнішими з яких стали загибель генерала Льва Рохліна, Галини Старовойтової, Юрія Щекочихіна, Сергія Юшенкова, Ганни Політковської, Наталі Естемірової. Влада, очікувано, як і в усіх попередніх випадках, зняла із себе відповідальність. 
Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що «вбитий не становив небезпеки для Путіна, його вбивство — це звичайна політична провокація». Але, як показує практика, опозиціонери зникають у тих країнах, де немає механізмів, що дозволяють розв’язувати політичні конфлікти перевіреними століттями механізмами — виборами, громадянським суспільством, відкритістю влади, свободою ЗМІ, реальною демократією. «Було б гаянням часу розмірковувати, що означає це вбивство, бо почерк очевидний. Якщо ти проти Путіна, твоє життя нічого не варте», — підсумував інший знаковий російський опозиціонер Гаррі Каспаров.
За два дні до смерті Борис Нємцов з любов’ю розповідав про свою матір, яка нині живе в Нижньому Новгороді. «Щораз, — казав Борис Юхимович, — як я їй телефоную, вона плаче: «Коли ти припиниш лаяти Путіна? Він тебе вб’є!»
Жодні конспірологічні гіпотези вбивства Бориса Юхимовича не витримують критики. Його застрелила політична система, що сповідує нічні багаття, антимайдани, авторитаризм, знищення будь-якої опозиції, анексії, війну. Можна із упевненістю говорити про багато запущених Кремлем процесів, які стали причиною вбивства Нємцова. По-перше, це насадження політики страху як «духовної скріпи» моделі країни. Росію оточують вороги, «п’ята колона», опозиціонери на утриманні в Заходу. Створення «образу ворога» розділило Росію на «своїх і чужих». Рекордні рейтинги Путіна визначені лише перемогою у Росії страху. «Влада належить тому, хто управляє страхом», — писав ще Макіавеллі.
По-друге, мобілізацію суспільства й утримання влади Путін проводить не за допомогою реформування Росії, а вторгненням російської армії та найманців на Донбас, озброєнням місцевих сепаратистів зброєю і технікою, захопленням Криму. Путінським пріоритетом стала геополітика, яка працює винятково на ідеологію російського державного імперіалізму. А в керуванні економікою взяли гору абсурдні рішення, яких навіть за часів КПРС не було.
По-третє, Кремль останніми роками фінансував і надавав інформаційну підтримку сотням «патріотичних» радикальних, чорносотенних партій і організацій, які цілком замінили державні силові структури в боротьбі з опозицією.
Борис Нємцов був другом України. Його активна підтримка демократичних політичних процесів у нашій країні загальновідома. Президент Петро Порошенко навіть заявив, що незадовго до своєї смерті Борис Нємцов обіцяв оприлюднити факти й свідчення участі Росії у війні проти України. Мало того, навіть трагічна смерть опального опозиціонера стала потужним фактором у боротьбі України проти російського агресора. Є надія, що політична Росія якщо й не зміниться, то хоча б повернеться до здорового глузду. Адже не може геополітика йти попереду паровоза економічних і політичних проблем, які сьогодні прийшли в Росію і загрожують знищенням держави. Є надія на те, що російський народ прокинеться від шовіністичного чаду. Зрозуміло лише одне: вранці 28 лютого Росія прокинулася іншою країною.

Москва.