Так називають письменника Уласа Самчука, що народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області. Двадцять книг, серед яких дві трилогії —
«Волинь» і «Ост», факт висунення 1982 року на здобуття Нобелівської премії ставлять цього письменника в ряд найвизначніших українських прозаїків. Життєвий шлях Уласа Самчука — тяжкий і нерівний. На батьківщині він прожив лише двадцять два роки. Виїхавши з України в 1943 р., пройшов табори переміщених осіб (1945-1948 рр.) і опинився в Канаді, де й звікував решту життя (помер 1987 року).«
Ось моя власна історія, — писав Улас Самчук, — народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів... Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-33, концтабори».Письменник створив цілу бібліотеку блискучої прози і талановитої публіцистики. У 1933 році Улас Самчук на одному подиху написав і видав найсенсаційніший з усіх своїх творів —
«Марія», «присвячений матерям, які загинули голодною смертю в Україні в роках 1932-1933». Чому саме матерям, адже гинули і чоловіки, і діти? Марія — мати, жінка, котра за своїм призначенням має народжувати, а не хоронити. Марія — це Пресвята Діва, котра, народивши Сина, мусить постійно вболівати за його життя, страждати разом з ним. Марія — це уособлення самої України, непохитної в моральних своїх переконаннях, але беззахисної перед злом.Наталка КОНДРАТЮК, студентка Національного університету
«Острозька академія».
