Листи, що надходять від наших дописувачів, різні: про пенсію, про голодомор, про роботу уряду та парламенту і... про газету. Про те, якою вона має бути, що треба робити, щоб стала ще цікавішою і доступною кожному бажаючому. Деякі з них ми друкуємо під рубрикою «Я вам пишу...». Такі листи дуже важливі, зауваження і пропозиції розглядаються на редакційних колегіях і, по мірі можливості, виконуються. Ми зацікавлені в тому, щоб з нами залишалися наші постійні шанувальники і долучалися нові.

Особливо за «Голос України» вболівають ті, хто передплачує і читає його з першого номера. І в листах вони пишуть — наша газета. Так і є, адже газета, як і Україна в цілому і кожен з нас, зокрема, пережила роки становлення, набиралася сили. Ми вдячні всім нашим постійним передплатникам і читачам за підтримку, за вірність газеті.

Ось читачка з Івано-Франківської області, яка побажала, щоб не вказували її прізвища, пише, що «довелося економити на хлібі і на олії, але «Голос України» передплатила на весь рік. Радіо мовчить уже два роки, а в газеті є всі новини, — зазначає жінка. — Та й розлучатися не хотілося, з усіма зріднилася, я вас бачила колись в газеті, видно з фотографій, що ви добрі люди. Приїжджайте до мене в гості, буду рада вам, як рідним». Описала жінка і проблеми та біди села, але, незважаючи ні на що, сподівається, як і всі ми, що невдовзі заживемо краще — оптимістично закінчує вона свого листа.

Тепло відгукується про наше видання й читачка із Східного регіону, для якої «Голос України» є і цікавим співрозмовником, і джерелом інформації, і навіть учителем української мови. «Не можу розлучитися з газетою, хоч мені вже 85 років, — пише Катерина Тристан із селища Комиш-Зоря Куйбишевського району Запорізької області. — Я всім цікавлюся, що відбувається у світі, і саме з «Голосу України» дізнаюся про все докладно. Дякую за справедливу інформацію. Пишу вам російською, але газету передплачую рідною мовою, українською. Вибачте за помилки, адже перелаштуватися відразу не так просто, це процес поступовий...»

А Павло Логінов із Світловодська Кіровоградської області протилежної думки: «Особливо хвалити «Голос України», як це вже стало традицією, не буду, але скажу, що газету ціную і поважаю, в противному разі не передплачував би її п’ятнадцять років. Хоч у мене і є деякі претензії до колективу. Негоже парламентській газеті вимагати собі похвалу. Редакції, до речі, перед передплатною кампанією поводяться, як кандидати в депутати. Обіцяють золоті гори, а після передплати стають, як вулиця з одностороннім рухом, тобто, читач пише, а редакція мовчить».

Ось тут я не згодна з Павлом Костянтиновичем. «Голос України» — чи не єдине видання, яке працює з листами читачів: готує матеріали «За листом читача», проводить «Журналістське розслідування». Відправляє листи в міністерства та інші державні установи на реагування. Та навіть сторінка «Діалог» народилася завдяки зливі запитань читачів. Окрім цього, в кожному обласному центрі «Голос України» має власних кореспондентів. Але й ви, шановні читачі, маєте розуміти, що газета, втручаючись, лише допомагає вирішити, а не вирішує...

У Івана Коропа з селища Солоніцівка Дергачівського району Харківської області теж є претензії до «Голосу України». «Я передплатник з самого початку виходу газети, — пише Іван Федосійович. — Давно збирався вам написати і нарешті наважився. З року в рік ціна на ваше видання зростає, зважте, що в таких передплатників, як я, значна частина коштів витрачається на ліки та комунальні послуги. А газета Верховної Ради України має бути в кожному домі. Та, на жаль, це не так. Я поцікавився у нашого листоноші, скільки примірників надходить на наше поштове відділення. Відповідь мене вразила: газету отримують... я та шкільна бібліотека. А я задоволений своїм вибором, газета настроєна по-бойовому, всі публікації відповідають сьогоденню, за що вам щиро дякую!»

Ну що тут скажеш! На жаль, і колектив редакції теж відчуває підвищення цін. Ціни зростають на папір, який редакція закуповує для газети, на послуги, що редакція отримує при друкуванні номерів, на доставку газети до читача, що не завжди є вчасною... І це теж підтверджують наші читачі.

«За 15 років мені вперше не захотілося передплачувати «Голос України» на 2008 рік, — пише Григорій Дей з Устивиці Полтавської області. — У вересні газету отримував нерегулярно, я пов’язував це з виборами. Після виборів стало ще гірше: мені приносили її то російською, то українською мовою. В жовтні видання приходило дивно: спочатку номер за 10 число, а потім — за 7, 13, 17, 20 листопада газети взагалі не було. По телевізору і радіо реклама набридла, лише газету можна спокійно почитати. Хто мені відшкодує моральні збитки?»

Шановний Григорію Володимировичу! Вашого листа ми переслали в «Укрпошту», ви отримаєте відповідь, з якої причини відбувся такий збій у доставці «Голосу України».

Ось такі листи надійшли з поштою. І хоч «негоже парламентській газеті вимагати собі похвалу», але подяки на адресу редакції надходять частіше, ніж листи з образою. В іншому разі тираж газети не становив би 161 тисячу примірників щодня.

Наостанок хіба ще додам, що до кожного номера докладають зусиль близько півтори сотні працівників редакції. А якщо врахувати друк та доставку — то вийде ще більший колектив, який працює над тим, щоб читачі отримали черговий номер «Голосу України». І, вірю, що кожен намагається виконувати свою роботу і добросовісно, і доброякісно.

А для журналістів найбільше щастя — доносити до вас, шановні читачі, тільки добрі новини.

Марія ДАВИДЕНКО, завідувачка відділу соціальних питань та листів.