Кілька років тому обласні чиновники від культури душевно їм порадили: «Гарні ви дівчата, але дурницею займаєтеся. Змініть репертуар — і приходьте. Ви нам дуже потрібні!» Під «дурницею» малася на увазі духовна музика, якою були захоплені шість молодих луганчанок. Репертуар їхнього ансамблю духовної музики «Ангелюс» складався з унікальних творів.

Одна одну вони знали з дитинства. Усі шестеро — з музичною освітою. Олена Швець, Оля Чумакова й Оля Соболєва — викладачки, Віка Хлопова грала на органі в костьолі. Одного разу зібралися гуртом, і визначився спільний інтерес: Віка Хлопова тоді вже написала кілька духовних пісень, а в Олени Швець були унікальні тексти. Усі грали на різних інструментах — гітарі, скрипці, органі, флейті. Усе це немов підштовхувало до створення ансамблю. «Ангелюсом» його назвали після виступу в Польщі, у Пшебужі, на фестивалі імені Марії Коноплинської. Віка написала мелодію на слова цієї польської поетеси. Виступ музикантів з України дуже сподобався. Хтось із шанувальників приніс стародавню пісню про ангелів. Вона стала візитівкою колективу, а ансамбль назвали «Ангелюсом». Щоб його зареєструвати, звернулися в облуправління культури, але їм порадили змінити репертуар на естрадні пісні.

Ансамбль має багато друзів у різних країнах, видав кілька альбомів.

— Сьогодні самі дивуємося, як вижили, — каже Олена Швець-Ітозава. — Їздили по країнах, давали концерти без жодних зв’язків, підтримки. Іноді грошей не вистачало на зворотній шлях. Тепер розумію, що ці поїздки були чистою авантюрою. Але тоді нам хотілося показати людям багатство духовного світу, навчити їх радіти життю, любити людей. Але ж десять років тому публіка була інша. Бар’єр багаторічного радянського атеїзму перебороти було важко. Але, сподіваюся, ми торкнулися тих таємних почуттів, про які, може, люди й не підозрюють.

Якось вони поверталися з Донецька. У вагоні було шумно — після випивки розгулялися хлопці з ПТУ. Але тільки-но Оля Соболєва заграла на флейті, галас поступово став стихати. А коли заспівали, вагон завмер. Вони співали духовні пісні різними мовами, про що — підлітки не знали, але їх вразила піднесеність мелодії. І щось зламалося у хлопцях, щось нове відкрилося їм. Один з них заплакав, другий сказав: «Як у храмі!», у багатьох в очах можна було прочитати: «Що це було? І що трапилося зі мною?».

Дівчата живуть у різних містах: сестри Віка та Іра Хлопови — в Донецьку, інші — в Луганську. Сповідують різні релігії: три з них — католички, дві — православні. Олена, Віка та Іра — заміжні, у них діти. Іра Лаптінова продовжує навчання в Паризькій консерваторії, живе там. Робота інших в основному пов’язана з викладанням, а Олена Швець-Ітозава поки що не працює, виховує двох дітей.

Коли ансамбль з’явився, говорили, що він довго не протягне. По-перше, музиканти живуть у різних містах, по-друге, дуже емоційні і, нарешті, усі — лідери, сильні особистості, яскраві таланти. Минуло десять років, а колектив — існує і творчо росте.

Найдавніший твір, що виконують дівчата, написано у XІІІ столітті. У ньому йдеться про народження людини, її духовний шлях, муки, злети, падіння... «Ангелюс» співає десятьма мовами світу, і слухачі його завжди розуміють, тому що наче отримують частинку світла. Коли Олена перший раз була на батьківщині чоловіка, в Японії, вона взяла із собою кілька дисків із записом ансамблю. Одна жінка купила диск. Два роки потому вона розповіла Олені: одного разу, коли їй було важко в житті і навіть жити не хотілося, вона навпомацки, серед безлічі інших, вибрала саме куплений у Олени диск і поставила його. Ангельські голоси, ніжність скрипки та флейти так зворушили японку, що вона не стримала сліз. І тоді їй наче відкрився сенс життя. Ось так луганські «ангели» вилікували японку від депресії.

Духовна музика у виконанні луганчанок сьогодні лунає на радіо Ватикану. Вона супроводжувала візит Папи Римського на Святій Землі.

Луганськ.