Помер завод від супостата,або Хто зупинив Уладівську цукроварню?

«Наше підприємство пустили під укіс зумисно, щоб дешевше продати», — вважають дехто з робітників Уладівської цукроварні. Її власники категорично заперечують таке припущення. «Навіщо б ми тоді завозили 50 тисяч тонн буряків?.. «На їхню думку, причина зупинки технологічна: підвели... нові котли. Утім, поему «Про смерть заводу», написану місцевим поетом, уже передають з хати в хату. А ще працівники розповідають, що за свій завод навіть службу в церкві замовляли. Все село зійшлося помолитися за врятування годувальника.

Трохи більше тижня працювала торік Уладівська цукроварня. З вищезгаданих 50 тисяч заводчани переробили на цукор дев’ять тисяч тонн сировини. Коли стало зрозуміло, що підприємство уже не подасть гудка, корінці почали вивозити на інші переробні підприємства. Найбільше доправили до села Махаринці Козятинського району. Але там теж були зупинки з технічних причин. Тому «перекидання» сировини розтягнулося в часі. Махаринецький завод варить цукор дотепер. А півтори тисячі тонн корінців ще чекають, поки їх перевезуть на переробку з Уладівки до Махаринців.

«Плакали мої грошики, а з ними й КамАЗ...»

— Можливо, серед цього гною є і мої бурячки, — каже фермер із сусіднього Хмільницького району Віктор Поплавський, дивлячись на те, як перемерзлі корінці вантажать на машину. — Коли тепер розрахується завод, не знаю. Обіцяють уже з нового врожаю. Але ходять чутки, що завод нинішнього року взагалі не працюватиме. Доведеться подавати в суд.

— Плакали, видно, мої грошики, — додає Олександр Недоснований, який також восени завозив на цукрозавод сировину. Хлопець каже, що планував за зароблене розрахуватися за кредит в Ощадбанку. Позичив, щоб купити причіп до КамАЗа. Автомобіль оформив під заставу. Тепер може залишитися без машини, а отже, і без шматка хліба: «Машина мене годувала». Фермер Петро Кравінський, згідно з договором з цукрозаводом, мав би отримати 69 тонн цукру. «Люди, які працювали в мене на буряках, вимагають, щоб розрахувався з ними. Поїхав на базар та й купив за свої гроші цукор, віддав людям, а сам чекаю з моря погоди».

Найбільших втрат зазнав фермер Василь Шакула. Чоловік розповів, що вирощував буряки «як книжка пише», або, як кажуть, за новими технологіями. «Вгатив на гектар майже по сім тисяч гривень. Купив найкраще насіння, вніс усі види добрив, обробив посіви дорогими препаратами проти шкідників...» Із 25 гектарів вийшло 1100 тонн буряків. А в результаті не отримав жодного солодкого кристалика.

Про можливі проблеми у стосунках із власником фермери почали здогадуватися вже тоді, як той почав вносити зміни в укладені угоди. Цифру виходу цукру, кажуть вони, зменшили аж до восьми відсотків. Володимир Яремчук, крім Уладівки, здавав буряки на Іванопільський завод сусідньої Житомирської області. Там з його коренів вихід цукру становив 11,5 відсотка, уточнив співрозмовник, а в Уладівці обіцяли зарахувати лише по вісім відсотків. Найбільше фермери ображені тим, що їх навіть не попередили, щоб надалі не завозили сировину в Уладівку. «Завод уже стояв, а ми все везли й везли буряки... Хіба це по-людськи?»

«Шукали майстрів по всій Україні...»

Що ж сталося на Уладівській цукроварні? Причиною зупинки підприємства, яке в обласній асоціації «Поділляцукор» називають одним із кращих, його головний інженер Олег Олійник вважає технологічну несправність. Каже, що 16 років на заводі, як і всі, вболіває за його долю. Коли декілька років тому цукроварню планували пустити «під ніж», був серед тих, хто відстоював її. Тоді робітники завадили намірам знищити свого годувальника. Після того, за словами головного інженера, власники навіть взялися за реконструкцію. Саме реконструкція, хоч як дивно це звучить, стала палицею в колесо виробничого циклу. Перед початком минулого виробничого сезону на заводі замінили парові котли. Раніше вони працювали на мазуті. Цей вид палива став дорогим, тому вирішили встановити котли на твердому паливі. Завезли неякісне вугілля і робота не пішла, стверджує головний інженер. Дві-три години попрацюють, а тоді падає тиск і припиняється виробництво технологічної пари. А без неї цукру не звариш. Мучилися-мучилися, та й стали.

— Нам співають, що майстрів шукали по всій Україні, але так і не знайшли, — висловлюють своє невдоволення фермери, з якими погоджуються робітники заводу, котрі опинилися без роботи. — Але ж це все байки. Є ті, хто виготовив ці котли. Хай би через суд з них стягнули гроші за збитки. Якщо причина в якості вугілля, теж можна знайти крайнього. Собака в іншому заритий. Не вдалося один раз порізати завод, то хочуть спробувати вдруге. Кажуть, котли винні, а з котлів що взяти?.. Якби це за Сталіна, то скоро б вивели на чисту воду. А тут викинули людей на вулицю, і нікому ніякого діла.

Точка зору

Микола Береговий, виконавчий директор Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор»:

— Уладівський завод єдиний в області, а може, і в державі, де встановили минулого літа котли на твердому паливі. Власники вважали, що це здешевить виробництво технологічної пари. Роботи проводила одна з фірм із Луганська, як мені відомо. Багато зроблено, нема що казати. Обладнано механізовану подачу вугілля, так само механізовано вибираються відпрацьовані шлаки. А почали працювати — параметри тиску не витримуються. Знаю, що шукали спеціалістів по всій Україні. Врешті-решт, завод таки зупинили. Чому ще досі не перевезли заготовлену сировину на іншу цукроварню, не можу сказати, власник заводу з нами свої дії не узгоджує. Знаю, що Уладівка до переробки буряків була готова. А ось уже на нинішній рік власники не планують розпочинати виробництво. Мабуть, у них є інші наміри. Нібито вивчають питання перепрофілювання виробництва. Конкретно зі мною, виконавчим директором, вони їх не обговорювали, тому достеменно щось повідомити не можу.

Вінницька область.