Сучасне Запоріжжя — величезний технополіс, що утворився після злиття двох міст, які були засновані в різні часи, але в тридцятих роках минулого століття мали спільну назву. Не одне десятиліття їх розділяв величезний пустир, розкраяний розлогою Капустянською балкою, яка нині переділена дамбою. В південній частині балки розташований житловий масив та занедбаний парк Перемоги, а північна — нашпигована будиночками садівничого товариства «Запоріжсталь-1». І нікому до них ще довго не було б діла, якби місто після тривалого застою не почало бурхливо розвиватися.

У бюрократичному лабіринті

Це засвідчив і колективний лист, який у грудні минулого року надійшов до редакції газети «Голос України». Його підписали 32 члени товариства «Запоріжсталь-1», котрі просили надати їм правову допомогу в приватизації садових ділянок та захистити від сваволі нечесних ділків.

У 2004 році вони уклали договір з директором однієї із запорізьких фірм, який узяв на себе клопоти з приватизації земельних ділянок. За це кожен член товариства сплатив йому по 500 гривень, але кілька років минули в безрезультатному чеканні. Попри постійні обіцянки ось-ось видати державні акти на право власності на землю, «фірмач» чомусь зволікав і скаржився на непереборну бюрократичну тяганину в міських установах.

Крига скресла 29 серпня 2007 року. Запорізька міськрада прийняла рішення за № 77/11 «Про передачу земельних ділянок по вул. Перемоги у власність громадянам, членам садівничого товариства «Запоріжсталь-1» для ведення садівництва». Однак через сито відбору пройшли лише 24 із 320 садівників-любителів. Іншим доведеться ще якийсь час почекати, а тридцяти двом, отим, що звернулися до редакції, у приватизації ділянок було відмовлено взагалі. Мовляв, у недалекому майбутньому на території, яку орендує товариство, повинні збудувати розв’язку доріг.

На допомогу прийшов посередник. «Він зібрав нас і заявив, що начебто хтось знайомий із міськвиконкому йому сказав таке: «Хто хоче приватизувати землю в районі запланованих шляхів, має заплатити по 6 тисяч доларів, незалежно від площі ділянки. Хто не заплатить, у того ділянка не буде приватизована, а місто зможе її відібрати і продати зацікавленим особам, котрі готові сплатити будь-яку суму і використовувати не для озеленення, а для підприємницької діяльності», — пишуть обурені дачники.

Зважаючи на те, що переважна більшість членів товариства — літні люди, легко зрозуміти їхній відчай.

Платити чи не платити?

Стараючись для громади, посередник не забув і про себе. Виходячи з нових розцінок, підвищив плату за свої послуги ще на 300 гривень. Щоправда, його кипуча діяльність привернула увагу оперативників і, коли редакція «Голосу України» направила звернення членів садівничого товариства в прокуратуру області, вже вирішувалося питання про порушення кримінальної справи. Тому, поки триває слідство, від деталізації та коментарів ми утримаємося.

Однак є очевидні факти, на які не можна не зважати. Транспортна розв’язка на землях, якими нині користуються члени садівничого товариства «Запоріжсталь-1», буде збудована одночасно з новими мостами через Дніпро. Коли це станеться, не знає навіть ворожка, бо на стратегічний об’єкт із державного бюджету виділяються лише крихти. Тож у принципі хабар проблему не вирішує — ділянки, якими проляже дорога, все одно будуть вилучені з користування. Різниця полягає лише в розмірі компенсації. За ті, що будуть приватизовані, міськрада мусить відшкодовувати ще й балансову вартість землі. Оскільки вона — господар цих угідь, то й не зацікавлена передавати їх у чужу власність, аби потім розплачуватися за рахунок бюджету. Принаймні така нині позиція і в депутатського корпусу міськради, і в керівників профільних управлінь.

З цим можна було б погодитись, якби не декілька «але». Річ у тім, що в головному управлінні архітектури та містобудування ще не розробили робочий проект будівництва транспортної розв’язки в районі Капустянської балки, а отже, стверджувати, де вона точно проляже, передчасно. Однак це не завадило ТОВ «Сінергія» виготовити карту-схему з прив’язкою до генерального плану забудови міста, а архітекторам — подати в управління земельних ресурсів свої висновки щодо можливості приватизації тих чи інших ділянок.

— Мене здивувало не так те, що сесія міськради дозволила приватизувати в так званій проблемній зоні одну із земельних ділянок, як переконаність її господаря в тому, що все робилося на законній підставі, — каже слідчий прокуратури області в особливо важливих справах Андрій Єнєв. — Виходить, одним можна, іншим — зась...

Дачні Лебідь, Рак та Щука

Протягом тривалого спілкування із членами садівничого товариства «Запоріжсталь-1» мене не полишало відчуття, що всі їхні біди зумовлені внутрішніми причинами. Вони й самі визнають, що колективу катастрофічно не щастить з керівниками, котрих переобирають мало не щороку, що десь пропадають фінансові та інші документи. Не виправдав надій і нинішній голова правління Олександр Іванов. М’яко кажучи, він виявився не готовим до того, що всупереч статуту товариства на одній з дачних ділянок збудували шикарний ресторан із басейном, в іншому місці збиралися спорудити автомийку. А коли після відомого рішення міськради сам став власником земельної ділянки, несподівано виніс на затвердження загальних зборів нову редакцію статуту, згідно з яким громадське товариство мало перетворитися на обслуговуючий кооператив. На щастя, знайшлися мудрі люди, котрі пояснили, на чий млин ллє воду голова, і збори відхилили його пропозицію, схваливши деякі несуттєві доповнення до чинного статуту.

Та найбільше здивувала необізнаність дачників щодо правового статусу садівничого товариства, бо саме нею пояснюється ажіотаж з приватизацією і підбурювання стосовно дачі хабара. Людей залякали, що термін тимчасового користування земельними ділянками минає вже через кілька місяців, хоча насправді — в серпні наступного року. Тобто часу для завершення їх приватизації ще достатньо. Причому, всіх без винятку ділянок, бо згідно зі статтею 119 Земельного кодексу України члени садівничого товариства «Запоріжсталь-1» мають на них право за давністю користування. І не знати цього міські чиновники та депутати не могли.

Запорізька область.