Розкіш житнього хліба

Житній хліб, котрий традиційно вважався основною їжею для найбідніших, вже давно перетворився на справжній делікатес. Саме таким він є у багатьох країнах об’єднаної Європи. І, як стверджують хлібопекарі, чорний буханець коштує там не менш як чотири євро.

Українські ціни на цей хліб значно скромніші. Але немає жодної впевненості, що такими вони залишатимуться, адже переробники відчувають дефіцит житнього борошна. Чому українське жито перетворилось на екзотичний продукт, залишається незрозумілим.

Для Хмельниччини проблема житнього борошна теж одна із найактуальніших. Адже, як свідчить статистика, майже 60 відсотків краян беруть до столу саме цей продукт. Тому було б цілком логічним бачити таке співвідношення і в структурі посівних площ. Але картина інша.

Ще кілька років тому під жито відводили понад 30 тисяч гектарів. А минулорічний урожай збирали тільки з 19 тисяч гектарів. Якщо врахувати, що пшеницю сіяли на більш як двохстах тисячах, зрозуміло, що співвідношення вочевидь не на користь жита. Наслідки довго чекати не довелось. Вже нині хлібопекарні відчувають нестачу сировини. По жито кинулись на Полісся і навіть до Білорусі. Як розповів заступник голови облдержадміністрації Володимир Кирилюк, поки що державні житні комори непорожні. Області вдалось отримати із держрезерву десять тисяч тонн жита. Гостроту проблеми це дещо зняло, але не розв’язало її.

Насамперед тому, що пекарні не дуже влаштовує запропонована ціна. Навіть тоді, коли зерно коштувало 1,6 тисячі гривень за тонну, воно було доступним аж ніяк не всім переробникам. Тепер же, подейкують, ціна доходить і до 1,8 тисячі гривень, а якою буде навесні, коли запаси закінчаться, важко передбачити. Зрозуміло, втримати вартість буханця чорного на теперішньому рівні непросто. Тим паче, якщо врахувати, що і тепер його рентабельність становить буквально кілька відсотків.

Розкрити загадку житнього дефіциту спробували разом із співробітниками обласного управління сільгосппроду. Але й там лише руками розводять: відповіді на запитання, чому жито опинилось у хліборобських пасинках, не знайдено. Натомість пригадують, що був наказ міністерства, котрий зобов’язував збільшити житні посіви. Однак виконати його так і не вдалось. Жоден чиновник тепер не може наказати товаровиробнику, чого і скільки тому сіяти. А просто до дружніх порад прислухаються дедалі менше. Кажуть, усе вирішує ринок і ціни на ньому.

Але і тут не все зрозуміло. Теперішня ціна на жито — одна з найвигідніших на зерновому ринку. Ще трохи — і вже дотягне до ріпакової, котра вважається ледь не лідером. Але чому практично за тих же затратах ріпак б’є всі рекорди, а жито перетворюється на аутсайдера, залишається загадкою.

Пригадую розмову із керівником одного із потужних господарств області із Полонського району. Тут сіють все і багато, намагаючись отримувати вигоду від кожного гектара. А от жита у цьому переліку немає, хоча у цьому північному, вже поліському районі, здавалося б, всі умови для цього. На моє щире здивування, чому, так само щиро відповідають: ніхто його не замовляв. От якби був укладений договір ще з осені — жодних питань. А сіяти на свій страх і ризик господарство просто не хоче.

Одне із фермерських господарств цього самого району все-таки зібрало восени житній урожай. Та великого зиску з цього, на жаль, так і не мало. Планували залишити зерно на насіння. Але цього не зробили, бо коштів не вистачало, чекати, доки жито подорожчає, було ніколи, отож і віддали його за мінімальними цінами.

З подібними проблемами стикаються й інші господарства, коли змушені працювати просто з коліс. Грошовий дефіцит змушує продавати зібраний урожай практично відразу. У виграші залишається той, хто зуміє його скупити і притримати. Тоді всі прибутки йдуть саме йому. Але при цьому страждають і товаровиробник, і споживач, котрий змушений платити по максимуму.

Агрономи вважають жито культурою не надто складною і вибагливою. Кажуть, любить холодніший клімат і поліські грунти. Цього і на Хмельниччині, і в країні вистачає. А от жито продовжує залишатись у дефіциті. Хаотичні кроки на шляху подолання цієї проблеми результатів не дають. Восени в краї дещо збільшились житні посіви. Під культуру відведено 23 тисячі гектарів. Але й цього надто мало, щоб забезпечити свою хлібопекарську промисловість такою сировиною.

Найбільшою перепоною аграрії вважають відсутність порядку на зерновому ринку. Робота на свій страх, лише за особистими домовленостями, залишається основним регулюючим і планоутворюючим чинником. Звідси — і постійні перекоси. Сьогоденне захоплення тією чи іншою найвигіднішою культурою починає даватися взнаки через кілька років, коли інша практично зникає з полів. А відновлювати колишні обсяги виявляється дуже складно. Жито добре ілюструє таку ситуацію. Кілька останніх років ті, хто і хотів би його посіяти, не зробили це ще й через те, що постійно не вистачає насіння. А коли воно і є, то ціна залишається недоступною. Отож чекати житнього прориву навряд чи можна.