Проблема ерозії ґрунтів є однією з найактуальніших проблем сучасності. Інтенсифікація ерозійних процесів та їх поширення на величезні території призводять до істотної деградації ґрунтів, спричинюють великі збитки в сільському господарстві та загалом ставлять під загрозу безпечний розвиток людства. У світі найбільшу вагу серед процесів деградації мають процеси водної та вітрової ерозії: 56% та 28% відповідно. Це означає, що охорона ґрунтів від ерозії є найважливішою проблемою, без вирішення якої досягнення сталого землекористування неможливе.

В Україні щорічно від ерозії втрачається від 300—400 до 500—600 млн. т ґрунту. Із продуктами ерозії виноситься до 10—15 млн. т гумусу, 0,3—0,9 млн. т азоту, 700—900 тис. т фосфору, 6—12 млн. т калію, що значно більше, ніж вноситься з добривами.

Урожайність сільськогосподарських культур на еродованих ґрунтах на 20—60% нижча, ніж на нееродованих. Втрати продукції землеробства від ерозії, за експертними оцінками, перевищують 9—12 млн. т зернових одиниць, еколого-економічні збитки внаслідок ерозії перевищують 10 млрд. дол. США щороку.

Площа сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної ерозії, в Україні становить 13,3 млн. га (32% загальної площі), у тому числі 10,6 млн. га орних земель. У складі еродованих земель налічується 4,5 млн. га із сильно- та середньозмитими ґрунтами, 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.

Вітровій ерозії систематично піддаються понад 6 млн. га, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн. га. Так, наприклад, пиловою бурею 2007 року охоплено 125 тис. кв. км, що становить майже 20% площі України, або 50% площі всієї степової зони.

Найважливішими причинами, які обумовлюють сучасний стан ерозійної небезпеки ґрунтів, є, насамперед, високий ступінь розораності сільськогосподарських угідь (80%), стихійне формування нових типів землекористування, відсутність державних, регіональних і місцевих програм охорони ґрунтів і низький рівень фінансового забезпечення заходів з охорони ґрунтів від ерозії.

Посилення процесів ерозії ґрунтового покриву обумовлено також порушенням організації території, занепадом лісомеліорації, погіршенням стану полезахисних лісосмуг, нехтуванням основними правилами ерозійно безпечного землекористування та відсутністю належного впровадження в системі землеробства ефективних протиерозійних заходів.

Для більшості нормативно-правових актів України, що регламентують діяльність у сфері охорони ґрунтів, не створена система їх реалізації, відсутні необхідні нормативні документи і методики оцінки збитків, заподіяних земельним ресурсам внаслідок недбалого землекористування. До того ж у виробництві недостатньо використовуються сучасні наукові досягнення. Зволікається питання створення в країні Державної служби охорони ґрунтів.

За матеріалами останнього ґрунтового обстеження встановлено інтенсивність розвитку ерозії в країні, її залежність від властивостей ґрунтів, особливостей схилів (довжина, форма, крутість), розораності, агрофону, заліснення, кліматичних та інших умов.

Науковими установами УААН розроблені ґрунтозахисні системи землеробства з контурно-меліоративною організацією територій (КМОТ), які вирішують проблеми захисту ґрунтів від ерозії і деградації, підвищення продуктивності агроекосистем і охорони навколишнього середовища. Основні складові частини цієї системи:

— диференційоване використання земель с.-г. призначення з урахуванням ґрунтово-ландшафтних чинників;

— контурна організація всієї території землекористування;

— адаптована до ґрунтово-ландшафтних елементів структура посівних площ і науково обґрунтованих сівозмін;

— заміна традиційних технологій обробітку ґрунту на ґрунтозахисні, адаптовані до зональних особливостей;

— консервація середньо- і сильноеродованих земель із наступним їх залуженням або залісненням;

— протиерозійні заходи постійної дії — гідротехнічні, лісомеліоративні та агротехнічні.

КМОТ надійно гарантує екологічний і економічний ефект. У господарствах, де освоєна ця система, імовірність прояву ерозії вкрай низька, а продуктивність висока. Ця робота відзначена Державною премією України в галузі науки й техніки.

Великий інтерес до цього підходу, що відчувався у 80-ті роки, на жаль, поступово згас через необхідність введення контурної нарізки полів, зміни розміщення лісосмуг, ускладнення механізованих польових робіт, брак фінансування.

На сьогодні від цієї ідеї залишилися тільки проекти (приблизно для 1 млн. га) й окремі базові господарства, які функціонують у Донецькій, Харківській, Київській, Чернігівській областях.

Результати робіт наукових установ УААН та інших відомств свідчать про те, що зменшення ерозійно-дефляційних втрат ґрунту можливе тільки за умови постійного використання й застосування ґрунтозахисних технологій, протиерозійної облаштованості агроландшафтів, організації оперативного моніторингу стану ерозійно небезпечних територій, у тому числі за допомогою дистанційних методів зондування ґрунтового покриву.

При цьому дуже важливе значення має оптимізація структури земельних угідь і, насамперед, сільськогосподарських угідь, зменшення ступеня розораності земель, виведення з категорії орних малопродуктивних і деградованих земель.

Науковими розробками інститутів УААН для поліпшення екологічного стану сільськогосподарських угідь, зменшення прояву ерозійних процесів, підвищення продуктивності земель рекомендовано виведення з ріллі та переведення в інші категорії близько 10 млн. га малопродуктивних і деградованих земель. З цього питання є спільна постанова Української академії аграрних наук і Міністерства аграрної політики України.

Зусиллями наукових установ УААН розроблено і впроваджено у різних зонах комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, лучно-меліоративних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів з охорони грунтів. При цьому найбільший ефект забезпечують агротехнічні ґрунтозахисні заходи (30—50%) і лучно-меліоративні (30—40 %).

Ці матеріали увійшли до складу науково обґрунтованих систем землеробства, наукових принципів ведення агропромислового виробництва в зоні Полісся, Лісостепу й Степу, які і стали основою Концепції розвитку регіональних моделей землеробства.

Починаючи з 1991 р. негативні тенденції в зміні ґрунтового покриву почали посилюватися, тому що у зв’язку із кризою майже повністю припинилося фінансування державних, регіональних і місцевих програм. Земельна реформа, на жаль, не поліпшила стан ґрунтів, навпаки, родючість їх знизилася, що спричинило різке падіння урожайності сільськогосподарських культур. Перед поділом землі в Україні не було відокремлено (враховано) малопродуктивні й ерозійно небезпечні землі. Вони були розділені на паї й частково передані у власність без обмежень їх використання. Під ріллю використовують земельні площі з крутизною схилів 3—5 і більше. При цьому природно, що різко зростають (утричі й більше) втрати ґрунту за рахунок змиву (перевищують допустимий рівень у 5—9 разів).

Зменшено фінансування заходів щодо охорони ґрунтів і наукових досліджень. Як наслідок, в останні роки практично немає реальної роботи з охорони земель. Занедбано проекти протиерозійної організації території, не створено жодного зразка впорядкованого агроландшафта, не реконструюються протиерозійні й гідротехнічні спорудження, запущені та знищуються лісосмуги.

Шляхи вирішення проблеми охорони ґрунтів від ерозії включають законодавче, нормативно-правове, інформаційне, наукове, кадрове та фінансове забезпечення охорони ґрунтів, використання міжнародного досвіду.

В останні роки стан законодавчого забезпечення питань охорони ґрунтів покращився. Введено в дію Земельний кодекс; закони України «Про охорону земель» і «Про державний контроль за використанням і охороною земель». У цих документах держава взяла на себе зобов’язання впорядкувати й регламентувати питання використання, контролю й охорони ґрунтів.

У той же час зроблено тільки перший крок. Найближчим часом необхідно розробити законодавчі акти, задіяти механізми, без впровадження яких оптимізувати державну систему охорони ґрунтів неможливо. До законів загального призначення варто віднести: закон про ґрунти, де чітко визначити правовий статус ґрунтів; про моніторинг ґрунтів як спосіб систематичного відновлення інформації про земельні ресурси в просторі й часі, що здатний дати адекватну оцінку їх стану й прогнозу; про особливо цінні й зникаючі ґрунтові об’єкти (про збільшення частини цілинних площ, заказників, заповідників і їхнє використання); про виведення деградованих і малопродуктивних земель з ріллі та їх консервацію; про загальнодержавну програму використання й охорони земель; про Національну програму охорони родючості ґрунтів.

Ці документи розроблено й подано в комітети Верховної Ради ще 2004 року. Досі розглядається Постанова Кабінету Міністрів «Про Державну службу охорони земель (ґрунтів)». Державну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища також не прийнято.

На сьогодні повноваження центральних органів виконавчої влади в питаннях охорони земель розподілені в такий спосіб:

— Мінагрополітики — агрохімічна паспортизація й моніторинг ґрунтів, впровадження рекомендацій з підвищення родючості ґрунтів;

— Міністерство охорони навколишнього природного середовища — контроль за дотриманням законодавства про охорону земель, організації моніторингу навколишнього природного середовища;

— Державне агентство по земельних ресурсах — питання раціонального використання й охорони земель, моніторинг земель.

Склалася парадоксальна ситуація: ерозія — найпоширеніший деградаційний процес (найбільш руйнівний процес), але жодна служба цей процес повністю не контролює. Тому потрібне нове великомасштабне ґрунтове обстеження й моніторингове забезпечення, як джерело інформації про масштаби ерозії і ступеню їх прояву.

У ситуації, що склалася, особливу актуальність набувають не тільки законодавчо-правові та організаційні заходи щодо захисту ґрунтів від ерозії, а й фундаментальні наукові дослідження, спрямовані на пізнання процесів деградації ґрунтів, виявлення причин їх виникнення і розвитку, а також на пошук оптимальних методів захисту ґрунтів від ерозії в сучасних умовах.

Питання наукового забезпечення вирішення проблеми боротьби з ерозією ґрунтів широко обговорювалося на президії Української академії аграрних наук у грудні 2007 року. Серед найбільш актуальних і перспективних напрямів досліджень у галузі ґрунтозахисного землеробства, що проводяться в наукових установах Української академії аграрних наук та вищих навчальних закладах, можна виокремити такі: удосконалення теоретичних і практичних основ охорони ґрунтів від ерозії, адаптація систем ґрунтозахисного землеробства до місцевих природних умов, моделювання ерозійних процесів і систем землеробства та розробка сучасної концепції охорони ґрунтів від ерозії.

В основі концепції повинні лежати періодично обновлювані результати ґрунтової зйомки, матеріали дистанційного зондування, а також спостереження за стоком води, змивом і видуванням ґрунту на експериментальних майданчиках на тлі багаторічних досвідів з ефективності ґрунтозахисних систем землеробства.

З огляду на сучасний стан ґрунтового покриву й динаміку його зміни запропоновано заходи щодо охорони ґрунтів від ерозії, які увійшли до складу проектів державних програм використання й охорони ґрунтів. При цьому рекомендовано комплекс протиерозійних заходів, який передбачає зменшення освоєння території, зменшення розораності до 40%, сучасний комплекс агротехнічних заходів, розширення площ мінімального та нульового обробітку, створення нових та реконструкція наявних лісосмуг, консервація деградованих і малопродуктивних земель та обов’язковість проведення моніторингу.

Пропонується внесення поправок до Закону України «Про плату за землю» щодо збільшення ставки земельного податку землекористування з метою спрямування додаткових коштів на фінансування справді пріоритетних ґрунтоохоронних заходів.

Не можна не враховувати міжнародні досягнення в природоохоронній діяльності й землекористуванні, які можна впроваджувати і на території нашої держави (з урахуванням специфіки економіко-соціальних та природно-кліматичних умов).

Наприклад, у США є законодавча база й державні грунтоохоронні програми, функціонує Служба охорони грунтів. У країні обладнано близько 200 водно-балансових станцій, де ведуться спостереження за інтенсивністю ерозійних процесів, розробляються математичні моделі ерозії, бази даних, картографічні матеріали. Розроблено систему дотацій і пільг, кредитів.

Окремо необхідно відзначити негативні тенденції у галузі сільськогосподарської освіти в Україні, яка продовжує бути фрагментарною, слабкою концептуально, декларативною, неефективною. Існує нагальна потреба у підготовці спеціалістів у вивченні питань дослідження процесів ерозії та ґрунтоохоронних заходів.

Зменшення інтенсивності ерозійних процесів та оптимізація природних основ сільського господарства важливі для України, казкове багатство ґрунтів якої справді відходить щодалі в легенду. Внутрішні й експортні потреби в сільськогосподарській продукції слід забезпечити без виснаження природно-ресурсного потенціалу, деструкції довкілля. В умовах щільного заселення, малих площ незайманих ландшафтів сільськогосподарські землі повинні робити неабиякий внесок у підтримання екологічної рівноваги. Тому потрібне негайне, безпомилкове перетворення сільськогосподарських угідь України на захищені, сталі, стійкі, біологічно продуктивні, економічно ефективні агроландшафти. Продовження затримки широкого впровадження науково обґрунтованих системних протиерозійних заходів утруднять Україні здобуття належного місця на світовій арені.

Михайло ЗУБЕЦЬ, президент Української академії аграрних наук, голова підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.